Щось вусате хапає нас за п’яти. Карпатська риба. Ч.1

Детальний опис риб, котрі водяться (водилися) в карпатських водоймах. Достеменно невідомо чи деякі риби не вимерли повністю.

Інформація взята з сайту https://collectedpapers.com.ua/category/fish_carpathian

Стерлядь (Acipenser ruthenus ruthenus L.), або чечуга, кечега в річках регіону Карпат нечисленна. Зустрічається в Тисі, Боржаві, Латориці, Ужі, Дністрі та в деяких його притоках, а також в Пруті. Довжина тіла особин, виловлених протягом останніх ЗО років у карпатських річках, не перевищує 125 см, маса — 16 кг. Найчастіше трапляються особини віком до 8 років, масою до 900 г, завдовжки до 70 см.” Охороняється цілорічно. Кожен, хто зловив цю рибу, повинен випустити її у водойму живою і непошкодженою.

Acipenser ruthenus

Севрюга (Acipenser stellatus stellatus Pall.) Рідкісна у верхів’ях Дністра осетрова риба. Заходить сюди із Чорного моря. Була відома у Тисі до середини XIX століття. Виловлені в Дністрі (в околицях Хотина, Галича, Миколаєва) екземпляри мали довжину від 75 до 102 см, масу — 3,5—5 кг. Належить до так званих прохідних риб — живе у морях (Чорне, Азовське, Каспійське), звідки щовесни пливе на нерест у ріки.

Acipenser stellatus

Струмкова форель (Salmo trutta m. fario L.), або пструг, струг. Поширена в гірських частинах рік та в струмках. Досягає висот 800—1000 м над рівнем моря. Тримається ділянок з течією 1—3 м/сек., температурою води не вище 16° і насиченістю киснем понад 10 мг/л. Не переносить забруднення води речовинами, які поглинають кисень (нафта, нафтопродукти, феноли, смоли, барвники, луги, кислоти, комунальні стоки, мінеральні добрива, отрутохімікати, хлорне вапно). Досить цим речовинам потрапити у водойму навіть у незначній кількості, як форель з неї швидко зникає. Особливо чутлива до забруднення води ікра, що розвивається, а також личинки і мальки, які швидко гинуть. На четвертому році життя струмкова форель досягає 25—ЗО см і 270—320 г. У деяких крупних водоймах (Тиса біля м. Рахова, Прут біля с. Ланчина) окремі особини струмкової форелі у 8— 10 років досягають 70 см і 1,28 кг. Відрізняється струмкова форель від інших лососевих риб яскравим забарвленням — наявністю з боків тіла округлих червоних і чорних цяток із світлою вузькою облямівкою. В особин, які тримаються глухих, сильно затінених водойм, переважають темні плями, спина темно-бура, боки тіла зеленуваті, а в тих, що живуть у добре освітлених гірських річках, червоні, спина оливково-зелена, боки жовтуваті.

Salmo trutta

Озерна форель (Salmo trutta morpha lacustris L.). Зустрічається в Синевирському озері. Рідкісна, вимагає суворої охорони і відновлення в інших озерах та водосховищах. Легко відрізняється від струмкової форелі наявністю на тілі тільки чорних цяток без світлої облямівки. Росте значно швидше, на четвертому році життя досягає 38 см і 3,5 кг. Живе понад 10 років. За темпами росту поступається тільки дунайському лососю. Озерна форель вважається голарктичним елементом фауни. Заслуговує охорони і штучного розведення та розселення у водосховищах. Тримаються дорослі особини на глибинах до 20— ЗО м. У Синевирському озері в 1953 році під час пробних обловів було відловлено 4 самки розміром від 50 до56 см.

Salmo trutta morpha lacustris

Райдужна форель (Salmo gairdneri irideus Gibbons), або канадський пструг. Завезена в карпатські річки із Канади наприкінці XIX століття. Райдужна форель легко переносить температуру води до 20°, її можна вирощувати у басейнах і ставках. До кінця 30-х років XX століття її розводили штучно і зарибнювали річки на північних мегасхилах, зокрема притоки Дністра, які в результаті інтенсивного лісовирубування залишилися незахищеними від перегрівання сонцем: вода в них влітку часто нагрівається до 20° і більше. Максимальна довжина дорослих особин (віком понад 10 років) досягає 70 см, маса — 4,3 кг.

Salmo gairdneri irideus Gibbons

Севанська форель (Salmo ischan ischan Kessler). Завезена для акліматизації протягом 1955—1965 років у різні водойми Карпат (Тереблянське водосховище, Озерел та ін.), де прижилась у незначній кількості. Доцільно розселити цю рибу у дрібні гірські озера, розташовані у верхньому лісовому і субальпійському поясах. В озері Севан є ендеміком. Вважається елементом кавказької фауни. Живе понад 10 років, набирає маси 4—5 кг і досягає 75 см у довжину.

Salmo ischan ischan Kessler

Омуль байкальський (Coregonus autumnalis migratorius Gregori). Завезений у Тереблянське водосховище у 1957 році, прижився слабо і трапляється дуже рідко. Промислового значення не має. Елемент байкало-балтійський з середньою тривалістю життя. Досягає 50 см у довжину і 1,5 кг маси.

Coregonus autumnalis migratorius Gregori

Сиг (Coregonus lavaretus maraena Block). Завозився кілька разів для акліматизації у Тереблянське водосховище (1957—1960 pp.), проте, як і попередній вид, зустрічається рідко. Промислового значення не має. Елемент байкало-балтійський, з середньою тривалістю життя. Досягає 0,5 м у довжину і 1,5 кг маси.

Coregonus lavaretus maraena

Голець (Salvelinus fontinalis jontinalis Mitchill). Завезений у 1977 році і розводиться у водоймах комбінатів об’єднання Закарпатліс та Закарпатського рибокомбінату. Походить з Північної Америки. Перші результати штучного розведення задовільні.

Salvelinus fontinalis jontinalis

Дунайський лосось, або головатиця (Hucho hucko L.). Поширений у Тисі (від верхів’їв до м. Хуста), у її притоках (Шопурка, Косівка, Тересва, Теребля, Ріка), у верхів’ях Пруту і Серету та їх гірських притоках. Є реліктом палеогенової епохи (із Паннонського моря заходив на нерест у верхів’я рік, що впадали до нього. З підняттям суші і зникненням Паннонського моря дунайський лосось залишився єдиним представником великих лососів у Європі). Осіло живе у верхів’ях Тиси, Пруту і Серету завдяки тому, що тут порівняно мало порушений гідробіологічний режим річок. Із більшості річок Дунайського басейну, що протікають по території Чехословаччини, Австрії, ФРН, Угорщини, Югославії, він зник. У Дністрі та його притоках лосося не виявлено, хоч протягом останнього століття кілька разів його розселяли тут штучно.

Hucho

Харіус (Thymallus thymallus L.), або пир. Виявлений в усіх річках з гірською течією, у багатьох з них є основним конкурентом форелі в добуванні корму. До гідробіологічного режиму водойм менш вибагливий. Як і райдужна форель, переносить нагрівання води до 20°, насиченість киснем — до 6 мг/л, швидкість течії — до 0,65 м/сек. Не переносить забруднення водойм, як і лососеві риби. Харіус відрізняється від лососевих високим і довгим спинним плавником, міцною, щільною і великою лускою, нижнім ротом, дрібними і слабими зубами. Забарвлення харіуса мінливе, залежить від віку, фізіологічного стану, пори року. В нешлюбний період спина й боки у дорослих особин сіро-зелені з яскравими чорнуватими цяточками, весною переливають рожевим відтінком, з 10—13 тонкими темними смугами. На спинному плавці є 2—3 ряди синіх і червонуватих прямокутних аоо довгастих цяток у вигляді штрихів. Непарні плавці фіалково-блакитні, парні — жовтувато-золотисті. Під час нересту набував більш яскравого забарвлення. Харіус віком понад 5 років досягає маси 1,2 кг і 40—45 см у довжину. Живе 10— 12 років. Віддає перевагу ділянкам гірських річок з глибокою водою, повільною течією і кам’янистим дном (заводі серед порогів, перепадів, бистрин). Живе косяками по 5—10 особин.

Thymallus

Щука (Esox lucius lucius L.). Перевагу віддає слабопроточним водоймам з болотною рослинністю. Добре почуває себе в меліоративних та інших каналах з чистою водою. У Тисі, Дністрі, Боржаві, Латориці, Коропці, Ужі та багатьох інших водоймах досягає досить великих розмірів. Наприклад, 9 липня 1975 року в Тисі біля міста Виноградова був здобутий 9-річний самець завдовжки 87 см, масою 4,18 кг. Щука — один з численних представників іхтіофауни карпатського регіону. Легко відрізняється від інших риб зовнішнім виглядом. Майже циліндричний тулуб з.авершується довгою здавленою головою з широкою пащею, що нагадує дзьоб качки, спинний плавець відсунутий далеко назад. Щелепи озброєні великими гострими зубами. Нижня щелепа дещо виступає. Спина у неї темнувата, боки сіро-зелені з білуватими плямками, черевце біле. На плавцях має поперечні тонкі темні смуги. Є голарктичним елементом (європей-сько-сибірсько-північноамериканським), у складі іхтіофауни Карпат представлена номінативною формою. У 20-річному віці досягає 10 кг. Щука досить швидко прибавляє у вазі у водоймах Закарпатської низовини з слабопроточною теплою водою, де тривалий вегетаційний період. У холодних, з швидкою течією водоймах (гірська зона), де кормів обмаль і короткий вегетаційний період, росте повільно, проте порівняно з іншими видами риб приріст щуки у цих водоймах можна вважати задовільним.

SAMSUNG DIGITAL CAMERA

Умбра (Umbra krameri krameri Walbaum), або пецек, собача риба. Зустрічається дуже рідко в заболочених і слабопроточних водоймах, зокрема тих, що залишилися від Чорного Мочара: в пониззі Боржави, Латориці та деяких інших. Трапляється у низов’ях Дністра, Пруту (Шнаревич, 1969). У зоні Карпат є дунайсько-дніпровським ендеміком.

Umbra krameri

Карась звичайний, сріблястий (Carassius auratus L.), або тріскач, циганька. Поширений у заболочених слабо-проточних водоймах низини та передгір’їв. Віддає перевагу водоймам, багатим водоростями, ряскою. Живе у ставках, річках, каналах, залишених річищах, вода в яких влітку добре прогрівається. Може жити в непроточних водоймах. Схожий на коропа, але вусів не має. Забарвлення спини і боків у карасів, що живуть у проточній воді та в ставках,— сріблясто-сіре, черево біле, в особин, що живуть у болотах, стоячих водоймах,— жовтувате. Чотирирічні карасі, виловлені в старих річищах Латори-ці (Закарпатська обл.), мали довжину 18 см і масу 128 г. Росте повільно. Особини старші восьми років мають масу 1—2 кг і довжину ЗО—35 см. Живе понад 10 років. Ікру відкладає протягом травня—червня. Плодючість залежить від віку і розмірів самки, яка стає статевозрілою на третьому році життя, коли важить 120—150 г. Відкладає від 10 до 50 тис. ікринок діаметром до 1 мм. Самці стають статевозрілими на другому році життя. Розвиток ікри при температурі води 16—18° триває 10— 12 діб, а через 2—4 дні личинки перетворюються у мальків.

Carassius auratus

Карась золотистий (Carassius carassisd), або циганська риба. Поширений у болотах, малопридатних для життя інших риб, на Закарпатській низовині, в заплавах Дністра, у водоймах, що утворились на місці кар’єрів, у відстійниках промислових вод, стічних каналах, вода яких придатна для життя. Відрізняється від звичайного карася високим і коротким тілом (висота його без хвостового плавця становить 1,5—2 довжини). Забарвлення мідно-руде або червонувато-золотисте, плавці червоні. За способом життя мало відрізняється від сріблястого, але більш теплолюбний, росте повільніше, має нижчу плодючість. Ікру викидає у червні. При температурі води 20° ікра розвивається до личинки за 4—5 днів, а ще через 3—4 дні виходять мальки. 6 східноазіатським елементом у складі фауни Карпат. Живе до 5 років.

Carassius carassisd

Короп дикий, або сазан (Cyprinus carpio carpio L.), короп. Поширений у водоймах низини і частково передгір’їв. Перевагу віддає слабопроточним глибоким (понад 0,5 м) водоймам з глинистим чи мулистим дном, які багаті водною рослинністю. Осіло живе у старих річищах і меандрах, якщо в них вода добре прогрівається і не надходять джерельні холодні води. Дикий короп добре відрізняється від інших риб наявністю двох пар тонких коротких вусиків з боків верхньої губи і великою лускою, яка вкриває все тіло. На спині вона темніша, з оливково-блакитним відтінком, боки жовтувато-золотисті, черево біле. Перший промінь спинного плавця зазубрений, кістяний. У водоймах карпатського регіону досягає 5—6 кг маси і 50—60 см у довжину. Особини масою 10—15 кг, про яких згадують дослідники минулого і початку нашого століття, уже не зустрічаються. Живе понад 10 років.

Cyprinus carpio

Товстолоб (Hypophthalmichthys molitrix molitrix Valen-ciannes), або товпига, завезений Закарпатським рибокомбінатом і підсаджений у ставки «Залуж», «Пістрялове», «Форнога», «Сальва» та інші водойми до коропа для кращого використання рослинних кормів. Випущений також у деякі ставки Передкарпаття та Буковини. Досягає у довжину 1 м, ваги — до 16 кг. Добре відрізняється від інших риб маленькою порівняно товстою головою, широким лобом, низько розміщеними очима. На череві, від горла до анального отвору, має невкритий лускою кіль. Є амуроманьчжурським елементом іхтіофауни. Живе довго. Живиться переважно рослинним кормом. Нереститься у травні — червні. Статевозрілим стає на п’ятому — шостому році життя. Одна самка масою понад 10 кг відкладає до 500 тис. ікринок. Батьківщина товстолоба — водойми Далекого Сходу (Амур, Сунгарі, Зея, Уссурі, озеро Ханка).

Hypophthalmichthys molitrix

Вусач звичайний (Barbus barbus barbus L.), або марена, тисівка. Поширений у всіх водоймах передгір’їв, низин і частково в гірських. Донна риба. Віддає перевагу неглибоким, з чистою водою і порівняно швидкою течією водоймам з піщаним, глинистим або кам’янистим дном, в яких багато безхребетних донних організмів. У глинистому і піщаному грунті своїм довгим хоботоподібним рилом вишукує земляних черв’яків, їсть і рослинні корми, тому на Закарпатті цю рибу називають ще глиняв-кою. Мальки вусача і молодь тримаються на мілких ділянках водойм біля перекатів з дрібногалечниковим дном (часто разом з піскарями ховаються під каміння).

Barbus

Вусач південний, балканський (Barbus meridionalis pe-tenyi Heckel), або маринка, карпатська маренка. Поширений у водоймах передгір’їв, заходить на гірські ділянки. Віддає перевагу неглибоким (до 1 м) водоймам з помірною течією (до 0,8 м/сек.), кам’янистим дном. Між камінням у піску, намулі завжди знаходить корм, а влітку ховається від сильного сонця, заглиблюючись у щілини, нори. Тримається групками по 10—20 особин, рідше поодинці або разом з піскарями, слижами, щипівками. Максимальні розміри вусача південного в карпатських річках — 28,5 см і 270 г (у віці понад 6 років), але особини завдовжки до 20 см, масою до 100 г не старші 4-х років. Легко відрізняється від звичайного вусача спинним та анальним плавцями: спішний — рівний, без зазубреного променя, анальний — у статевозрілих особин видовжений, його промені сягають до основи променів хвостового плавця. Забарвлення жовтувато- або бурувато-зелене із сірим відтінком, на спині і по боках є темно-бурі плями. Плавці жовтуваті. Губи дуже рухливі. Тіло струнке, досить витягнуте. Балканський вусач є півден-ноєвропейським елементом в складі карпатської іхтіофауни (басейн Дунаю, Дністра). Живе до 10 років.

Barbus meridionalis

Піскар карпатський (Gobio gobio obtusirostris Valenciennes), або ковблик, лінива мерена. Поширений у водоймах передгір’я і низини, тримається у тихих заводях, швидкість течії яких -не перевищує 0,3 м/сек, на піщаному або кам’янистому дні. Любить ховатися під камінням, зариватися у намул, під глинистими урвищами, корягами та підмитими берегами. Піскарі мають циліндричне тіло, вкрите великою лускою. Вздовж бічної лінії g від 34 до 46 лусок (у 90 особин із 100 — 40—42). Рот нижній з однією парою тонких вусиків, які починаються в його кутках і досягають очей. Голова, дещо витягнута в рило, масивна і костиста. Плавці, крім черевних, вкриті темними крапинками, які утворюють поперечні ряди або смуги. Хребців у карпатського піскаря 38—40. В. Владиков (1925) відносить цей вид піскаря до особливого підвиду — Gobio gobio carpathicus. Карпатський піскар — порівняно дрібна риба, не перевищує 130 мм у довжину і 50 г маси. Живе не довше 6 років. Є ендеміком іхтіофауни Дунайського басейну. За даними деяких дослідників (Вайнштейн, 1958, 1961), у верхів’ях Дністра поширений інший підвид піскаря (Gobio gobio sarmaticus Slastenenko), що інші іхтіологи (Опалатенко, 1966) не підтвердили. У Пруті є обидва підвиди.

Gobio gobio obtusirostris

Піскар гірський (Gobio uranoscopus fricive). Зустрічається в гірських і подекуди в передгірних водоймах. Віддає перевагу глибоким (до ЗО—50 см) ділянкам рік з течією понад 0,4—0,7 м/сек, і кам’янистим або піщаним дном. Відрізняється від попереднього виду більш видовженим і тонким хвостовим стрижнем. Максимальна довжина не перевищує 400 мм, вага — 40 г. Забарвлення світло-бурувате, з боків є по 8 темних розтягнутих плям. Голова і спина вкриті дрібними темними цяточками. На хвостовому, спинному і грудному плавцях розташовані в кілька рядів темні крапинки. Цей піскар описаний ще під назвою Gobio uranoscopus carpathorossicus. (Владиков, 1925). Є ендеміком східної частини Дунайського басейну.

Gobio uranoscopus

Піскар білоперий (Gobio albipinnatus Fang). Виявлений у Тисі (біля с. Бедевлі і сел. Великого Бичкова) та її притоках: Тересві, Тересівці, Шопурці, Косівці. Віддає перевагу затишним ділянкам річок з неглибокою водою. Забарвлення темно-бурувате, черевце білувате, плавці довгі з темними плямами. Хвостовий стрижень на поперечному розтині заокруглений, біля основи хвостового плавця майже округлий. Вусики товсті, жовтуваті, сягають поза очі. Горлова частина на відміну від попередніх піскарів вкрита лускою. Максимальна довжина не перевищує 96 мм, маса — 26 г. Цей вид піскаря В. Владиков описав під назвою Gobio ігісі (1931). Є ендеміком іхтіофауни Дунайського басейну. Живе до 4 років. За способом життя піскар білоперий дуже схожий на попередній вид. Нереститься в червні у холоднішій воді (8—9°). У гірських водоймах зустрічається рідко.

Gobio albipinnatus

Піскар довговусий (Gobio kessleri kessleri Dybowski), або ковбеник. Водиться у Дністрі. За зовнішньою будовою дуже схожий на карпатського піскаря, але відрізняється від нього довшими вусами, які сягають далеко за очі. Максимальна довжина — 12 см, маса — 50 г. Нереститься в травні на мілководдях з піщаним і галечниковим дном. Живе до 5 років. Місцями є численним об’єктом любительського лову.

Gobio kessleri

Плітка карпатська (Rutilus rutilus carpathorossicus Vladykov), або плотиця, потька, бочиця. Поширена в низинних частинах річок та старих річищах, трапляється у передгірних і рідко запливає у гірські водойми. Перевагу віддає глибоким природним водоймам. Плітка карпатська має характерні червоні хвостовий і черевний плавці, райдужна оболонка ока у неї жовта з червоною плямою у верхній частині. Плітка схожа на красноперку, але відрізняється від неї темно-металічним кольором спини з блакитним або зеленуватим відтінком. Боки і черево білі, сріблясті. Бічна лінія має 40—43 луски. Рот кінцевий, півмісячної форми. Найбільша довжина 30 см, маса — 600 г.

Ritilus ritilus

Плітка паннонська (Rutilus pigus virgus Heckel). Водиться у Тисі, а також запливає у притоки Тур, Боржа-ву, Батар, Сірену. За біологією схожа на попередню плітку, але нечисленна. Відрізняється від попереднього виду більш видовженим плоским тулубом, коротшими грудними і черевними плавцями. Рот кінцевий, спрямований вниз. Забарвлення спини зелене, до черева поступово стає сріблясто-білим. Луска велика, міцна. Черевні плавці розміщені під спинним. Максимальна довжина — 20—25 см, маса — 1 кг. Переважають особини масою 250—500 г. Є ендеміком іхтіофауни деяких водойм Дунайського басейну. Статевозрілою стає на третьому-чет-вертому році життя (коли досягає 15—16 см). Живе 10—12 років.

Rutilus pigus

Далі буде…

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: