Щось губате кусає нас за п’яти. Карпатська риба. Ч.3

Сом (Silurus glanis slanis L.), або гарч. Поширений переважно у низинних частинах Тиси, Ужа, Латориці, Бор-жави, Дністра та деяких його притоках у місцях впадіння (Стрий, Свіча, Бистриця). У Пруті і Сереті (в межах УРСР) сома не знайдено (Шнаревич, 1959). Сом Любить глибокі водойми (1,5—3 м) з првільною течією або стоячі, в яких є ями, мілини, зарості болотної рослинності, із стрімкими, глинистими, підмитими берегами, глибокими вимоїнами і звисаючим корінням дерев. Сома легко відрізнити від інших риб за надто химерним зовнішнім виглядом: голова широка і плоска, паща величезна, нижня щелепа виступає вперед, щелепи озброєні гострими густими короткими зубами, що нагадують щітку, очі маленькі, зміщені до країв верхньої щелепи. Має одну пару довгих вусів, які сягають вершин грудних плавців, розміщені вони на верхній щелепі між очима і ніздрями, і дві пари коротких — на нижній щелепі. На хвіст припадає більша половина довжини. Хвіст здавлений з боків, анальний плавець тягнеться вздовж усієї нижньої його частини. Спина темно-бура, оливково-зеленувата, черево білувате, жовто-буре з блакитними або червонуватими плямами. У сомів із стоячих водойм ці плями часто зливаються, і черево стає червонуватим. Плавці темно-сині зі світлою смугою посередині. Довжина тіла досягає 4 м, маса — 200—300 кг. Великі особини виловлюються ще й тепер у Дністрі біля міста Хотина завдовжки понад 3 м, масою 220 кг, у Тисі — завдовжки більше 2 м, масою понад 100 кг. Сом є східноєвропейсько-аральським елементом фауни Карпат, представлений номінативним підвидом. Живе довго. В 1970 році в річці Боржаві на околиці села Великих Ком’ят був пійманий сом вагою 230 кг, завдовжки 3 м, віком 36 років. Веде осілий спосіб життя, протягом багатьох років тримається одних і тих же ділянок річок, стариць, озер. Великі особини охороняють свої «володіння» від інших сомів і великих хижих риб. Тільки весною соми тимчасово залишають свої постійні місця і пливуть переважно вверх по течії в пошуках зручних місць для відкладання ікри. Переміщаються соми також під час повеней, коли дуже забруднюється вода.


Silurus glanis

Сомик котячий (Amiurus nebulosus melas Rafinesque) поширений у рівнинних водоймах, зустрічається також у передгірних і рідко в гірських. У річках Закарпаття його вперше виявили в 1955 році, на Передкарпатті був відомий раніше. У 1951 році зайшов із Шацької групи озер Волині. На Закарпаття потрапив із озера Балатон, що в Угорщині. Спочатку сомик мав переваги над аборигенними рибами: витісняв усіх риб, крім щуки, особливо у річках, ставках, староріччях, озерах. Пізніше його кількість у водоймах почала помітно зменшуватися. Переваги пришельця були у його всеїдності: він споживав корми усіх риб, поїдав їх ікру, молодь і дрібних дорослих риб. З 1956 по 1966 рік у нижній частині рік Закарпаття улов рибалок складався виключно із сомиків. Але пізніше сомик став звичайною рибою карпатської фауни. Гальма і регулятори росту його чисельності почали діяти, як тільки ця риба стала складовою частиною біогеоценозу. Пришелець потрапив під контроль природних регуляторів. Його ікру масово уражує сапролегнія. До того ж сомик відкладає ікру (2—3 тис.) у червні, коли інші риби ненажерливі. У деяких водоймах піскарі, вусачі, слижі, щипівки, бабці, чопи, окуні, йоржі тощо майже повністю поїдають ікру сомика.

Amiurus nebulosus

Окунь річковий (Perca fluviatilis jluviatilis L.), або костриш, острах, пеланя, страхан, ченгір. Поширений у низинних і передгірних частинах усіх водойм. Віддає перевагу затишним, слабопроточним і стоячим водам. Живе здебільшого осіло, поодинці. Легко відрізняється за розміщенням черевних плавців — під грудними або навіть дещо попереду від них. Усі плавці, крім хвостового, мають нерозчленовані гострі колючі промені. Зяброва кришка у верхній частині закінчується гострим шипом, деколи подвійним. Забарвлення зеленувато-жовте. З боків є від 5 до 9 темних поперечних смуг. Перший спинний плавець сіруватий з темною плямою у задній частині, другий — зеленувато-жовтий. Грудні плавці жовті, черевні, анальні і хвостовий — червоні. Максимальна довжина — ЗО см, вага — 1 кг. Належить до риб з середньою тривалістю життя.

Perca fluviatilis jluviatilis

Судак (Lucioperca lucioperca lucioperca L.), або шулюк, веретельник, остриш. Поширений у рівнинних водоймах, зокрема в Тисі, Латориці, Боржаві, Дністрі. Водиться в старих річищах, озерах на значних глибинах. Віддає перевагу крупним і глибоким (понад 1,5 м) водоймам, швидкість течії яких не перевищує 0,3 м/сек. Зовсім не переносить мулистих ділянок, де вода швидко каламутніє. Під час паводків запливає у стариці, озера тощо. Судака легко відрізнити за великою пащею, розріз якої заходить за очі. Має по одному великому сильно розвинутому зубу у верхній та нижній щелепах. У першому спинному плавці є 14 колючих променів, у другому — 20—22 м’яких розгалужених промені, в анальному — 11—13. Спина сірувато-оливкова, зеленувата. З боків є 8—12 буро-чорних поперечних смуг. На спинних і хвостових плавцях є темні цяточки, що утворюють смуги. Грудні, черевні і підхвостовий плавці жовті. Найбільші розміри особин, виловлених у Тисі,— 90 см і 10 кг. Судак є балтійсько-аральським елементом іхтіофауни Карпат. Живе більше 10 років.

Lucioperca

Берш, або малий судак (Lucioperca volgensis volgensis Gmelin) — маловідомий вид закарпатської іхтіофауни. Вперше здобутий 10 липня 1967 року в стариці Тиси біля Чопа. Цей вид судака добре відомий в низов’ях Тиси та Дунаю. Відрізняється від річкового судака меншою вибагливістю до якості води і зустрічається в майже непроточних меандрових водах і старих річищах. Паща чи розріз рота сягає тільки до рівня середини очей. У дорослих, статевозрілих особин «ікла» відсутні, є тільки у молодих. У першому спинному плавці є 13, рідко 14 колючих променів, у другому — 2 колючих і 20—22 неколю-чих. В анальному плавці 9—10 розгалужених променів. Найбільші розміри берша, виловленого в Тисі та її меандрах,— 40—45 см і 1—1,4 кг. Берш, або малий судак, є понто-каспійсько-середземноморським елементом іхтіофауни, живе понад 15 років. Вперше у помітних кількостях з’явився у Тисі наприкінці XIX століття.

Lucioperca volgensis

Чіп великий (Zingel zingel zingel L.), або буцко, шпін-дель, ток, шуль. Поширений у низинних частинах карпатських річок із течією не більше 0,2 м/сек. Виявлений у старих річищах і меандрових водах. Відрізняється від інших риб стиснутою головою у спинно-черевному напрямку, округлим, майже циліндричним тілом, яке звужується у хвостовій частині. В цілому риба нагадує конус. Бічна лінія переходить і на хвостовий плавець. Рот нижній, верхня щелепа виступає над нижньою. Черево вкрите лускою. У першому спинному плавці є 13—14 променів (у малого чопа тільки 8—9, що є основною ознакою диференціації цих видів), у другому— 18 розгалужених. Забарвлення жовтувато-сіре з темними цятками, які утворюють не завжди чіткі косі смуги з боків тіла. Найбільші розміри — 35 см і 1кг. Чіп великий є ендеміком Дунайсько-Дніпровського басейну. Живе 10—16 років.

Zingel

Чіп малий (Zingel streber streber Siebold), або гвоздь, веретільник, малий буцко, колок. Поширений у низинних і передгірних водоймах Дунайського басейну. У Дністрі не зустрічається. Виявлений у Тисі та її притоках, у Сереті, Пруті. Відрізняється від великого чопа наявністю у першому спинному плавці 8—9 колючих променів, дуже видовженим і майже округлим хвостовим стрижнем, який до плавця дуже звужується. Груди й передня частина черева не вкриті лускою. Забарвлення буро-сіре з 4—5 темними, майже чорними косими смугами, які кільцями оперізують усю тулубну частину. За способом життя нагадує чопа великого, але більш численний. Максимальні розміри — 15—20 см і 100—150 г. Чіп малий є ендеміком рік Дунайського басейну. Живе 10—12 років.

Zingel streber

Йорж звичайний (Асегіпа сегпиа сегпиа L.), або совач, кострубач. Поширений у низинних і передгірних частинах всіх водойм. Віддає перевагу затишним ділянкам із слабопроточною і майже стоячою водою завглибшки 10— 15 см. Любить затоки з піщаним і глинистим дном, вимоїни, ями, вири. Легко відрізняється від інших риб наявністю на зябровій кришці 11—12 колючих шипів і двома спинними плавцями, що зрослися в один суцільний. У першому 12—19 колючих променів, він довший. Другий складається із м’яких гіллястих променів. Рот напів-нижній, невеликий. На голові добре помітні порожнини чуттєвих органів. Очі великі — йоржі люблять глибокі води і присмерк. Рило коротке і тупе. Забарвлення спини й боків сірувато-зелене з чіткими бурими плямами. Плавці червонуваті. На спинному і хвостовому плавцях є темні цятки, на інших плям немає. Максимальна довжина — 18 см, вага — 250 г. Живе 10—12 років.

Acerina

Йорж-носар (Acerina acerina acerina Guldenstaedt), або бирючок, бобир. Поширений у Дністрі і деяких його карпатських притоках. Віддає перевагу глибоким ділянкам з піскуватим або рінистим дном і повільною (до 0,5 м/сек.) течією. Тримається дна. Від інших йоржів карпатської іхтіофауни відрізняється наявністю 17—19 колючих променів у спинному плавці. Голова масивна, рило довге. На спинному плавці і з боків тіла є виразні чорні крапки. Максимальна довжина — 20 см. Носар є понто-балтійським Нереститься з кінця квітня до початку травня. Ікру самки відкладають порціями, при температурі води не нижче 6°. Розвивається, росте і живиться так само, як і попередній вид. 6 об’єктом спортивного лову.

Acerina Guldenstaedt

Смугастий йорж (Acerina schraetser schraetser L.), або слинявець, м’ячкош, кострубач, пацарь, спиндель. Зустрічається тільки у водоймах Дунайського басейну: Тисі, Сереті, Пруті та їх карпатських притоках. Віддає перевагу низинним і передгірним ділянкам річок з повільною течією, галечниковим або піщаним дном. Відрізняється наявністю з боків 3—4 поздовжніх смуг. Забарвлення жовтувате. На спинному плавці є 3—4 ряди темних плям, які утворюють смуги. Найбільші розміри не перевищують 25 см і 250 г. Смугастий йорж є ендеміком Дунайського басейну. Живе 10—12 років.

Acerina schraetser

Бичок-піщаник (Neogobius fluviatilis fluviatilis Pallas), або кнут, пісочник, бабка. Трапляється у Дністрі. Із лиману та пониззя запливає у верхів’я. У притоки не заходить. Малочисленний. Тримається на піскуватому дні біля берегів з проточною водою. На зимівлю йде на глибину, вкривається товстим шаром слизу, не живиться і майже не рухається. Легко відрізняється від інших бичків вкритим лускою черевом, загостреним рилом. Черевна присоска сягає анального отвору. Забарвлення бурувато-сіре, рідко жовтувато-сіре з бурими плямами, які на спині зливаються. Спинні і хвостовий плавці мають ряд темних плям. Самці під час нересту стають чорними, на непарних плавцях з’являється жовта облямівка. Довжина не перевищує 22 см. Піщаник є понто-каспійським елементом. Живе 5—7 років.

Neogobius fluviatilis

Бичок-головач (Neogobius kessleri kessleri Giinther). Виявлений у Дністрі (запливає у верхів’я із лиману). Рідкісний. Головач відрізняється від інших риб цього роду непокритим лускою черевом. Нижня щелепа дещо випинається вперед. Ширина голови більша, ніж висота. Комірець черевної присоски (вона не досягає анального отвору) має загострені лопасті. Забарвлення червонувате або сірувато-буре. На спині є 5 поперечних смуг, остання проходить через основу хвостового плавця і стрижня. З боків голови є округлі світлі плями з темною облямівкою, біля основи грудного плавця — хвилеподібні бурі плями. Непарні плавці вкриті рядами чорних цяток. Живе 5—6 років.

Neogobius kessleri

Бичок-кругляк (Neogobius melanostomus melanosto-mus). Зустрічається на ділянках верхнього Дністра, куди заходить із Чорного моря та з лиману. У карпатських притоках Дністра не виявлений. Відрізняється від інших риб цього виду слабо випуклим лобом. Черевна присоска має ледве помітні лопасті та комірці. Забарвлення жовтувато-буре, бурувато-сіре із плямами неправильної форми, які зливаються між собою. Вздовж бічної лінії б 5 довгастих темно-бурих плям. Голова темніша, ніж тулуб. На задньому кінці першого спинного плавця є довгаста чорна пляма. Самці під час нересту стають зовсім чорними з білою облямівкою на непарних плавцях. Найбільша довжина — 25 см. Належить до риб із середньою тривалістю життя.

Neogobius melanostomus

Бичок-ротан (Neogobius rotan rotan Nordmann). Виявлений у верхів’ях Дністра (М. Новицький, 1880, 1889; А. Вайнштейн, 1958, 1961). Належить до риб з коротким життям. Заходить із Чорного моря, де він численний, але не щороку. Відрізняється порівняно високим другим спинним плавцем, на комірці черевної присоски мав загострені лопаті. Забарвлення темне з округлими жовтуватими плямами з боків. Плавці темно-сірі з синіми плямами. Перший спинний плавець має оранжеву або жовту облямівку. Найбільша довжина — 20 см.

Neogobius rotan

Бичок-гонець (Mesogobius gymnotrachelus gymnotrachelus Kessler), Зустрічається у водах верхнього Дністра (М. Новицький, 1880, 1889; А. Вайнштейн, 1958, 1961). Іншими дослідниками наявність цього виду у Дністрі не підтверджена. Як і попередній вид, є понто-кас-пійським елементом у складі іхтіофауни Карпат. Відрізняється дуже товстою верхньою губою. Черевна присоска не має лопастей, тім’я, потилиця, зяброві кришки та основа грудних плавців не вкриті лускою. Забарвлення жовтувато-синє. Спина сіра з чорно-бурими плямами, які по боках утворюють косо спрямовані вперед смужки. Максимальна довжина — 15 см.

Mesogobius gymnotrachelus

Бабець-підкаменщик (Cottus gobio gobio L.), або бабур, бабкур, смоляк. Поширений у передгірних частинах річок, заходить також у гірські. Тримається неглибоких (до 0,5 м) з швидкістю течії 0,3 м/сек, ділянок річок і струмків. Перевагу віддає перекатам з кам’янистим дном. Живе поодинці, постійно ховається під каміння. Добре відрізняється від інших риб двома спинними плавцями, в яких є 6—9 нерозгалужених і 14—22 розгалужених промені. Голова крупна і широка, з широкою пащею і дрібними зубами. Очі розміщені зверху голови, яка стиснута і вкрита шипами. Черевні і грудні плавці дуже зближені, тіло голе. Підкаменщика можна ще відрізнити за наявністю на всіх плавцях, крім черевних, темних смугастих плямок. Черевні плавці білі, без темних смуг. Забарвлення сірувато-буре, з чотирма широкими темно-бурими смугами, що оперізують спину і боки. Живе 5—6 років. Максимальна довжина — 12 см. Самці дещо більші від самок.

Cottus gobio

Бабець пістрявоногий (Cottus poecilopus poecilopus He-ckel), або кострубач, смоляк, ментус. Водиться у гірських частинах річок. Віддає перевагу заводям за великими брилами, дно яких вистелене дрібним галечником, піском або навіть намулом, полюбляє вимоїни і ями, з дещо послабленою течією. Вдень бабці полюють за здобиччю на дні водойм. Коли їх налякати, ховаються за каміння тощо. Легко відрізняється від підкаменщика наявністю на черевних плавцях від 5 до 15 темних поперечних смуг і зачаткового внутрішнього променя. Забарвлення темно-сіре з буруватим або зеленуватим відтінком. Усі плавці мають смужки, а перший спинний, крім того,— жовто-оранжеву облямівку і чорну пляму. Максимальна довжина — 15 см, маса — 130 г. Живе до 6 років.

Cottus poecilopus

Колючка триголкова (Casterosteus aculeatus aculeatus L.). Заходить у води верхнього Дністра із Чорного моря. Колючка — морська риба, але на нерест іде в річки, прісні озера, лимани. Легко відрізняється наявністю над спинним плавцем трьох, рідко чотирьох колючок. Черевні плавці мають вигляд колючок. Хвостовий стрижень тонкий і має кіль. Зимою забарвлення сріблясто-біле, верхня частина голови й спина сині, літом чорнувато-сірі. Під час нересту очі самців стають яскраво-синіми, нижня частина голови і черево червоними. У самок на спині з’являються поперечно-ромбічні плями, боки набувають мідно-жовтого забарвлення. Максимальна довжина — 11—12 см, у водоймах Карпат трапляються особини завдовжки 4—6 см. Живе 4—5 років.

Casterosteus aculeatus

Минь (Lota lota lota L.), або миньок, мнюх, менхол, ментус. Поширений у низинних, передгірних і частково в гірських частинах річок. Живе в різноманітних водоймах. Вдень ховається під каміння, коряги, у вимоїни, нори, активність проявляє присмерком, вночі, а в похмуру погоду і вдень. Літом малоактивний, коли температура води досягає 20° і більше, впадає у своєрідну сплячку. Активніший при низькій температурі. Веде донний спосіб життя, є ненажерливим хижаком, особливо зимою: полює за малоактивною рибою, яка залягає на зимівлю в ямах. Миня легко відрізнити за широкою, сплюснутою у спинно-черевному напрямку головою, яка нагадує жаб’ячу. На голові є 3 вусики: один довгий на підборідді, і по одному маленькому біля ніздрів. Черевні плавці знаходяться перед грудними. Перший спинний плавець складається з багатьох шкірястих променів, другий спинний і підхвостовий торкаються хвостового. Забарвлення оливково-зелене з чорними смугастими візерунками. Черево сірувато-біле. Найбільші розміри 1 м і 4—5 кг. Живе понад 15 років.

Lota

Вугор річковий (Anguilla anguilla anguilla L.). Поширений в Тисі та її притоках. Зустрічається також в інших річках Дунайського басейну, але надто рідко. Може довго жити в неволі. Так, у вересні 1972 року вугра, виловленого в Латориці, було поміщено в акваріум, де він прожив до квітня наступного року. Вночі вугор втікав з акваріуму. На ранок кілька разів його знаходили двома-трьома поверхами нижче і знову поміщали в акваріум. Вдень вугор заривався в дрібний галечник. В неволі їжу (дощові черв’яки, дрібна риба, пуголовки, комахи тощо) не чіпає. Вугор добре відрізняється від інших риб змієподібно видовженим тілом, надто великою пащею, яка заходить аж за очі, дуже дрібною лускою. Забарвлення спини темно-зеленувате або буро-чорне, черево жовтувато-біле. В роті є багато дрібних гострих зубів, голова сплющена. У водоймах Закарпаття траплялись особини до 1 м, масою 0,8—1,2 кг.

Anguilla

Угорська, або паннонська мінога (Lampetra danfordi danfordi Regan), або піскун, ілос, сікуля, інголя, янголя поширена в річках Дунайського басейну. Тримається ділянок з чистою прохолодною водою. Нагрівання води вище 25° не переносить. Зовсім не терпить забруднень. З тих річок, в які потрапляють неочищені стічні води, мінога швидко зникає. Міногу легко впізнати за циліндричним голим, не вкритим лускою тілом, наявністю 7 пар зябрових щілин з боків голови, відсутністю парних (грудних і черевних) плавців та за ротовою присоскою, шкірястою облямівкою. Зуби рогові, оранжевого кольору, скелет без кісток. Довжина тіла дорослих особин сягає ЗО см, а личинок, або піскорийок (на третьому році життя, перед перетворенням у дорослих) — 19—20 см. Є ендеміком водойм Дунайського басейну, за його межами не зустрічається.

Lampetra danfordi

Українська мінога (Lampetra mariae mariae Berg). Поширена у Дністрі та його притоках. Відрізняється від угорської міноги наявністю 3—4 рогових губних зубів, з них середні двійчасті або двороздільні. Максимальна довжина дорослих — 21 см. Нереститься в березні — квітні, для чого йде на мілини з галечниковим дном. Одна самка відкладає від 2 до 7 тис. ікринок. Після нересту міноги гинуть. Ікра протягом 6—13 тижнів розвивається до личинки. Піскорийки живляться планктоном. Перетворюються в дорослих особин на четвертому році життя, деколи на п’ятому-шостому. Перетворення триває від осені до весни і закінчується перед самим нерестом.

Lampetra mariae

Європейська струмкова мінога (Lampetra planeri plane-ri Block) поширена у річках, що впадають у Балтійське море, знайдена у карпатських притоках річки Сян. На відміну від інших видів замість Зовнішніх має внутрішні бічні зуби, з них середні трироздільні, тупі. Довжина дорослих не перевищує 20 см.

Lampetra planeri

Напишіть відгук

%d блогерам подобається це: