Історія поліетиленового пакету.

Історії поліетилену більше 100 років. Одні кажуть, що його винаходив німецький вчений Ганс фон Пехманн. Інші стверджують, що російський вчений Г. Густавсон. Але, ці відкриття були недооцінені і забуті. У 1933 році інженери Ерік Фосетт і Реджинальд Гібсон створили потужності для виробництва промислового поліетилену. У 1939 році в Англії поліетилен використовувався для виробництва кабелю з поліетиленовою ізоляцією. Але хто ж відкрив для нас той поліетилен, який застосовується в даний час і так шкодить екології.
Перший поліетиленовий пакет з’явився в США в 1957 році. Це був просто фасувальний пакет для хліба. Він сподобався споживачам. Упаковка стала популярною і потіснила паперові пакети. У 1966 році
вже 30% хлібобулочних виробів в США фасувалися в поліетилен, де вони довго не черствіли.
Поліетиленовий бум з США плавно перетік в Європу.
У 70-х з’явилися перші пакети з ручками і вже тоді Західна Європа виробляла 11,5 мільйона пакетів в рік. На початку 80-х з’явився популярний пакет «майка» і до 1996 року поліетиленові пакети зайняли 80% ринку упаковки.

У нашій країні пакети з’явилися десь на початку 70-х.
І то, не для фасування продуктів, а щоб зручно донести ці продукти з магазину. Згадайте з чим ми ходили за покупками? З сумками зшитими з тканини, сітками-авоськами, зі спеціальною металевою сіткою для яєць, схожою на рибальський садок. Природно, що перші поліетиленові пакети, які потрапляли в нашу країну, ставали об’єктом спекуляції. Люди дуже дбайливо ставилися до пакетів – прали, сушили. Їм було важко розлучатися з незвичайною і яскравою упаковкою – її використовували практично до повного зносу. Пам’ятаю, як було круто носити в школу спортивну форму в пакеті з ручкою, що затягується, який мій дядько привозив з відрядження. І, не дай бог, десь зачепити пакет за цвях на парті. Стільки сліз!
І сьогодні ми переживаємо період, коли поліетилен став нормою життя і невід’ємною частиною будь-якої покупки товару. Ми так захопилися доступною та зручною упаковкою, що породили для себе іншу проблему -забруднення навколишнього середовища. У зв’язку з дуже тривалим періодом розпаду поліетилену наноситься непоправний збиток флорі і фауні всього світу.
З цієї причини в ряді країн використання поліетиленових пакетів в якості побутової упаковки обмежено або заборонено. Для боротьби із забрудненням поліетиленом застосовують різні заходи.


У Данії ще в 1994 році був введений податок на безкоштовну роздачу пакетів в торгових закладах і введення плати за них. Популярність на поліетиленову упаковку у покупців знизилася на 90%. Економними виявилися мешканці Данії.
У Німеччині утилізацію пакетів оплачують споживачі, а за збір і вторинну переробку відповідають продавці і розповсюджувачі.
В Ірландії після підвищення цін на пакети, почали застосовувати багаторазові сумки з тканини. А купівельна спроможність на пакети знизилася на 94%.
Гаваї, Сінгапур, Бангладеш, Тайвань, Занзібар, Танзанія, ряд штатів Індії – ввели повну заборону на використання поліетиленових упаковок або величезні штрафи на виробництво і ввезення їх.
У Фінляндії в супермаркетах встановлені автомати з прийому використаних пакетів, які служать сировиною для виробництва нових виробів із пластику.
Китай, Руанда і Ізраїль поповнили список країн, які борються за чисте середовище.
Росія не ввела офіційні обмеження по використанню поліетиленових пакетів і їх виробництво.
А ось у Великобританії вже восени 2004 року були запущені на ринок перші в світі біорозкладні пакети для хліба. Матеріал, з якого вони зроблені, за чотири роки розкладається на вуглекислий газ і воду. В кінці 2009 року прем’єр-міністр Джеймс Гордон Браун закликав всі британські магазини замінити шкідливі пластикові пакети на паперові.
Деградація поліетилену в природному середовищі займає сотні років. Існує безліч досліджень, спрямованих на пошук мікроорганізмів, здатних розкладати поліетилен. Наприклад, цвілеві грибки здатні за три місяці частково утилізувати поліетилен, який попередньо буде оброблений азотною кислотою. Відносно швидко розкладають поліетилен бактерії, що мешкають в кішківнику індійської молі. Вони здатні розкласти 100 міліграмів поліетилену за 8 тижнів. А личинки воскової молі можуть утилізувати цей матеріал ще швидше.

Екологи б’ють на сполох. А виробникам треба буде розв’язати масу питань – куди викидати і як утилізувати, або переробляти поліетилен. Оптимальне рішення потрібно знайти, поки не настав екологічний колапс.
А чи зможе наша Україна відмовитися від поліетилену найближчим часом? На жаль, не варто очікувати, що Україна відмовиться від використання пакетів. Це має бути затверджене на законодавчому рівні. Повинна з’явитися повноцінна переробна галузь і вирішена проблема зі сміттям взагалі. А поки, рекомендовано закладам торгівлі пропонувати клієнтам альтернативу одноразовим поліетиленовим пакетам, щоб мінімізувати їх використання. Це можуть бути паперові пакети, або багаторазові сумки з тканини. Правда, коштувати вони будуть трохи дорожче, ніж поліетиленові.

Що ненавидять кішки?

Кішки є одними з найпопулярніших домашніх тварин в світі. Вони чудові, цікаві, грайливі, веселі і не вимагають особливого догляду. Але, тим не менш, вони дуже специфічні істоти. У кожної кішки є свій список симпатій і антипатій.

Поїздка на автомобілі? Нізащо! Кішки ненавидять їздити на машині. У протилежність собакам , вони просто не отримують задоволення. Спробуємо пояснити їх страх перед чотириколісним пересуванням. Кішки – істоти, яким притаманні звички. Їх любов до щоденної рутини, такої як розмітка території і поховання фекалій, є важливою частиною життя ще їх предків і питанням виживання. Тому, відраза до поїздок у кішки може бути просто інстинктивною відповіддю на зміни в її щоденних ритуалах. Кішки відчувають стрес в невідомих або незручних ситуаціях. А деякі кішки дійсно страждають від заколисування, відчувають нудоту і нетримання, або просто нервують і кричать. Можна лише спробувати полегшити страхи вихованцю відволіканням, тобто розмовою з ним чи погладжуванням. А за кермом нехай буде сидіти інша людина, а не ви.

Кішки ненавидять воду! Так, втім, кішкам і не потрібне купання,як то людям чи собакам. Вони непогано доглядають за собою. Тільки деякі породи люблять мокнути під струменем води, а середній домашній кіт зробить все можливе, щоб уникнути купання. Вчені стверджують, що неприязнь кішок до води походить від власників домашніх вихованців, які захищають їх від стихій з самих перших періодів одомашнювання їх предків. У дикій природі великі кішки, що живуть в теплих, посушливих районах, регулярно плавають. Наприклад, азіатська рибальська кішка плаває і пірнає за здобиччю.

В протилежність від собак, кішки не люблять погладжування по животу. Живіт є вразливою областю у кішки.
І якщо, ви доберетеся до нього, кішка може схопити вашу руку усіма чотирма лапами, випустивши кігті і навіть покусати. А якщо, кішка розтягнулася на спині в сонячному місці в кімнаті вашого будинку і виглядає спокійною і розслабленою, це означає, що вона відчуває себе комфортно і вам повністю довіряє. Але, будьте обережними і не ризикуйте гладити її по животику.

Кішкам дуже не подобаються гучні звуки. Вони дуже бояться феєрверків, гудків машин, різних стукотів, звуків пилососа або електром’ясорубки. Просто голосно пчихнувши, можна налякати кішку так, що вона довгий час не буде до вас підходити . А якщо зробити вигляд, що ви тільки хочете чхнути, вона втече і сховається.

А ще кішки не дуже люблять, коли їх чистять і розчісують щіткою. Інша справа облизуватися! Чистота запорука здоровя! Ви забули про кігті? Це єдиний реальний засіб самозахисту кішки. Навряд чи вона з задоволенням перенесе вашу спробу підстригти їй ці кігті.

Цікаво, що кішка хоче тільки певну кількість уваги від свого власника. А якщо, ви будете ігнорувати свою кішку, коли вона, наприклад, захоче щоб її погодували, то вам доведеться миритися з її наполегливим і дуже дратівливим нявканням та іншими неприємними речами. Деякі кішки навіть страждають від розлуки з господарями. Це може привести до отримання стресу і руйнівної поведінки тварини. Пам’ятайте, що кішки досить мстиві і злопам’ятні у відповідь на недобре ставлення до них людини.

Не тільки у нього волосаті ноги. Жителі глибин

В південній частині  Тихого океану   знайдено  небачений  раніше  вид  ракоподібних. На відміну від своїх родичів – омарів, він покритий  світлим  хутром.  Довге  шовковисте  волосся покриває його  лапи, особливо  передню  пару .А  насправді,  це   довгі  щетинки, що густо ростуть.

Істоту  було  виявлено в 2005 році  американською  глибоководною  експедицією  на  глибині 2300 метрів  на  відстані  1500 км  від  острова  Пасхи.  Її   розмір становить близько 15 сантиметрів, вона  сліпа  і замість очей у неї рудиментарна мембрана.  Незвичайна  ‘волохатість’,  що  вразила  дослідників, послужила причиною того, що  істоту  жартома назвали  «йеті-крабом» (Yeti Crab).  Пізніше він отримав офіційну назву – Kiwa hirsuta.  Вчені віднесли  його до нового сімейства  Kiwaida.  Ця назва утворена  від  імені богині  Ківи – покровительки  ракоподібних  у  полінезійській   міфології.  Йєті  не схожий  на жодного з  раніше  відомих  крабів,  тому й  вирішено  було  зробити  його  першим  представником  нового  виду.

Місце   проживання  крабів  є  така  глибина  океану, куди не проникає  сонячне  світло. Тому  він  сліпий.    Крім цього  вони  намагаються  оселитися  недалеко  від  джерел, які виробляють токсичні гази.

Безперервно і  ритмічно,  вони  розмахують  своїми   пухнастими  клешнями  то  вправо,  то вліво.  Але  це зовсім  не танці,  а, як  припускають  вчені  , спосіб  зібрати  в  свої  клешні  бактерії,  які  теж  вважають  за  краще  селитися  поряд з  джерелами  сірководню,  котрі  необхідні для  їх  життєдіяльності.

Спочатку питання чим харчується  Йєті  поставило  в  глухий  кут  багатьох  зоологів.

Виявилось, що пухнасті  клешні  є  не  тільки  прикрасою  краба, але і його  «їдальнею». Щетинки  краба служать  в  деякому  роді  фільтрами,  які  очищують   воду.  У  них  накопичується  велика кількість  різних  бактерій,  таким чином, краб йєті  не  тільки  харчується, а й рятується  від  отруйного  сірководню.  Інші  зоологи  припускають ,  що краб йєті  харчується  останками  загиблих  морських  тварин.  Хто  з  учених  правий,  покаже  час. Вчені продовжують досліди  по вивченню життєдіяльності цієї дивовижної  істоти. Але відомо, що він  ніколи  не потрапить  на  обідній  стіл  людини.

Перший київський трамвай.

А чи знаєте ви, що перший електричний трамвай з’явився в Києві завдяки винаходу видатного інженера Федора Піроцького?
Федір Піроцький народився 17 лютого 1845 року (за старим стилем) в родині, яка належала до небагатого поміщицького військового роду Лохвицького повіту Полтавської губернії. Здобув освіту в Костянтинівському кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі та Михайлівський артилерійський академії. Стає військовим і отримує направлення у відділ технічних звітів і кошторисів Головного артилерійського управління (ГАУ) в Санкт-Петербурзі. Захоплюється наукою, електротехнікою. Проводить дослідження, експерименти. Працює над проблемою передавання за допомогою електрики «рушійної сили від пунктів виробництва /водоспади, парові машини/ до місць споживання /міста, заводи/. Ця проблема була ключовою, бо передача на відстань слабких струмів на той час вже була вирішена (телеграф, згодом телефон).
На початку 1870-х років Федір Піроцький розробляє проект передачі електроенергії через залізний дріт, закріплений на дерев’яних стовпах телеграфними ізоляторами та двох машин змінного струму власної конструкції. Зворотним провідником була земля.

Старий трамвай (Канада)

Піроцький продовжує свої дослідження і експерименти. За свої кошти купує дві колекторні машини системи Грамма і у вересні 1874 р. проводить успішно першу серію дослідів з передачі електроенергії від однієї машини на відстань 200 м до другої /система генератор-двигун/.
Знову за свої кошти купує дві парові машини і проводить досліди. Звертає увагу на «дармові» електричні лінії – залізничні колії. З 1875-1876 рр. Піроцький успішно завершує досліди на дільниці довжиною 1км Сестрорецької залізниці . І запускає вагони на електричній тязі. В цій конструкції рейки були підключені до генератора і ізольовані від землі. Одна рейка була прямим провідником , а друга зворотнім. Приймачем був двигун

Старий трамвай

Дбаючи про поширення своїх ідей, Федір Піроцький в 1877 р. розіслав « Інженерний журнал» зі своєю статтею про т експерименти зацікавленним особам і фірмам, в тому числі представнику фірми «Сіменс». Наслідки не забарились. Використавши наробки Піроцького, в 1879 році на берлінській виставці фірма «Сіменс» продемонструвала невеличкий «потяг» з окремим локомотивом і двома причепними платформочками, на яких могли сісти пасажири спинами один до одного, звісивши ноги. Водій сидів окремо на локомотиві. Екіпаж використався, як атракціон.
5 квітня 1880 р. Федір Піроцький подає заяву на винахід , де описує проект електричної залізниці. А вже 12 квітня презентує свій проект застосування електрики «для руху залізничних потягів з подачею струму тими ж рейками, по яких котяться колеса» перед багатолюдною аудиторією. Доповідь сподобалась. Все літо Піроцький працює над втіленням свого винаходу. Він модернізує найважчий двоповерховий вагон на кінній тязі вагою 6550 кг і переобладнує його на електричну тягу.
22 серпня 1880 року вперше в цілому світі рушив електромоторний вагон трамвая. З 3 вересня незвичайний транспорт починає перевозити мешканців Санкт-Петербурга. Але не довго. Хоч науково-технічні журнали і газети зарясніли захопленними відгуками, консерватизм Росії став на заваді. Місцеві олігархи вклали великі капітали в конку, які ще не окупилися. Тому негативно прийняли ідею електричного трамваю.
В 1881 році Піроцький демонструє схему свого винаходу на міжнародній виставці у Парижі. І на заході протягом 5-ти наступних років будують трамвайні лінії за схемою українського винахідника.

Трамвай

І лише Київ став тим містом , в якому Піроцький зміг реалізувати свої наміри. На київських горах виснажені тварини ,які тягнули конки, не могли довго працювати. Навіть тяжкі парові трамваї не витримували. Піроцький повернувся до Києва і тут народилася ідея спробувати. У лютому 1891 р. генерал- майор Аманд Струве, інженер-містобудівник і підприємець німецького походження, дістав у Київський думі дозвіл на будівництво трамвайної лінії на найкрутішому узвозі міста Олександрівському /тепер Володимирському/. І вже 9 вересня почали там укладати рейки. Збудували електростанцію з двома генераторами поблизу пам’ятника Магдебурзькому праву. Будівництвом керував відомий інженер Василь Первенко. І нарешті 1 червня 1892 року на Олександрівському узвозі /тепер Володимирському/ та на вулиці Олександрівській / тепер Сагайдачного/ почав успішно рухатися електричний трамвай.

Так лише через 12 років після відкриття, винахід Федора Піроцького був реалізован вперше на його батьківщині- Україні, в Києві. Згодом почалося будівництво і трамвайний рух на багатьох похилих і крутих вулицях міста. За 9 років електричні трамваї почали їздити по 15-ти містах Російської імперії. Справжній трамвайний бум.
І, як завжди, доля винахідника склалася не в найкращий спосіб. У чині полковника його відправляють у відставку з половинною пенсією, не давши дослужити 5 місяців, термін, який би гарантував отримання пенсії на рівні найбільшого окладу. Федір Піроцький повертається на Україну, до Олешкова. Пенсії ледве вистачає на їжу і оплату готеля, де проживає. А він ще намагається проводити якісь дослідження. 28 лютого 1898 року його знаходять мертвим. Поховання проводять за рахунок невеличкого майна. І забувають.
Але є надія, що з часом в Києві вшанують пам’ять винахідника першого електричного трамвая і просто дуже талановитої людини.