Чи реальний наш світ?

Щоб дізнатися, чи життя є таким як ми його знаємо, чи віртуальним, ми повинні шукати помилки в самій тканині реальності.

Життя реальне?

Це одне з багатьох питань, які мучать філософів протягом тисячоліть.
У своїй статті 2003 року «Ви живете в комп’ютерній симуляції? » шведський філософ, футуролог, професор Оксфорду і директор Інституту майбутнього людства і програми управління штучним інтелектом Нік Бострем (Nick Bostrom) висвітлює кілька тем, котрі підкреслюють можливість того, що життя, яке ми переживаємо, дійсно може бути «фальшивим»:

Аргументи Ніка:
Незалежність від тіла – Свідомість не обов’язково є біологічною властивістю і може бути сформовано з інших матеріалів або навіть енергії.
Технологічні межі обчислень – З огляду на наш поточний темп розвитку обчислювальних потужностей, зберігання пам’яті та штучного інтелекту, залишилось якесь десятиліття, перш ніж буде створено справжню штучну свідомість, що призведе до епохи «постлюдства».

Нік пише:
… У постлюдського симулятора буде досить обчислювальної потужності, щоб постійно відстежувати детальні стани думок у всіх людських мізках одночасно. Тому, коли він побачить, що люди збираються зайнятись спостереженнями, наприклад, за мікроскопічним світом, він зможе підвищувати якість(деталізацію) моделювання у відповідній області у міру необхідності.

Симуляція предків – емуляція постлюдської цивілізації повністю – «всієї ментальної історії» людства, включаючи кожну деталь аж до рівня мислення.

Нік запитує:
Якщо є істотний шанс, що наша цивілізація коли-небудь досягне постлюдської стадії і проведе багато симуляцій предків, то ,можливо, ми вже живемо в такій симуляції?

Його логічні аргументи, це ствердження, що принаймні одна з трьох наступних умов має бути виконана:
A) Імовірність всіх технологічних цивілізацій людського рівня, які виживають, щоб досягти постлюдської стадії, дорівнює 0;
Б) Імовірність постлюдських цивілізацій, які зацікавлені в проведенні моделювання предків, дорівнює 0;
В) Імовірність всіх спостерігачів, які мають досвід людського типу, які живуть в симуляції, дорівнює 1.

Якщо A вірно, то швидше за все, це були б погані новини для людства або для продовження технічного прогресу.
Навряд чи А правдоподібно. В даний час ми вже проводимо симуляції безлічі речей, від наукових додатків до розважальних цілей у вигляді ігор, таких як Sim City.

Але якщо істинно В, і ми всі є частиною віртуальної реальності, то ми ніколи так і не дізнаємося про це.

Крім філософських аргументів, запропонованих Ніком, навколо нас є очевидні ознаки, що вказують на явну ймовірність того, що ми можемо жити в такій симуляції. Якщо не враховувати майже нереальних подій в світі політики США, України чи Росії або результати президентських виборів у цих країнах, залишаться такі аргументи:

  • Штучний інтелект, машинне навчання, віртуальна реальність і відеоігри зробили величезний крок вперед за останні двадцять років.
  • Ми знаємо, що субатомні частинки повинні існувати, але ми все ще не можемо наблизитися до того, щоб реально побачити їх, і ніхто не має ні найменшого уявлення про те, як ми можемо це зробити.
  • На противагу пункту два, чим далі ми дивимося у Всесвіт, тим більшим він здається.
  • Наші шанси на існування є незліченно малими: найменші зміни будь-якої фізичної константи або матеріальної структури Землі і її положення в Сонячній системі призвели б то того, що еволюція на Землі була б неможливою.
  • Парадокс Фермі. Одна наша галактика Чумацький Шлях, не беручи до уваги мільярди інших галактик, може мати сотні тисяч або навіть мільйони планет, на яких можливе життя. І хоча б на частині з них могла б виникнути техногенна цивілізація. Чому немає ніяких доказів існування інших цивілізацій?

Один феномен, який деякі люди наводять як доказ того, що ми живемо в симуляції, відомий як «ефект Мандели». По суті, це поява помилкових спогадів, які більшість населення сприймає як справжні. Парадокс отримав свою назву від загальної помилкової пам’яті, в якій Нельсон Мандела імовірно помер в 1980-х роках (на відміну від його фактичної смерті в 2013 році).Є багато прикладів масового невірного правопису відомих брендів, таких як «Jiffy» для «Jif», «MacDonald’s» для «McDonald’s» і «Looney Toons» для «Looney Tunes». Багато людей схильні уявляти собі, що у персонажаз гри Монополія є монокль, хоча насправді це не так. Деякі прихильники гіпотези симуляції вважають, що спотворення при ефекті Мандели насправді є справжніми спогадами. І доводять, що в симуляції дійсно попадаються глюки, котрі спричиняють генерацію різної реальності різним людям.

Рендалл, фізик з Гарварда, вважає, що навіть розглядати ідею про те, що життя – це симуляція, безглуздо. Не важливо, що таке життя і як воно почалася, ми ніколи не дізнаємося всіх фактів і ніколи не зможемо зрозуміти історію створення світу: людствоне впливає на сьогодення, не бачило самого початку речей, і вже точно не буде бачити(у всякому випадку у його поточній формі) кінець часу.
В Людства, може бути тільки 4 можливих «кінцевих стани»:

  • Людство досягає рівня технологій, який дозволяє нам управляти симуляцією (як в Матриці)
  • Творці нашого симулятора «перезавантажують» його як раз перед тим, як ми досягнемо вищевказаного стану.
  • Ми вже перезавантажувались.
  • Творці нашої симуляції ТАКОЖ симуляції.

Може бути все, але стовідсотково можна прислухатись до однієї поради «Не важливо хто і як спостерігає за нами. Потрібно вразити його і жити настільки цікавим життям, щоб йому не хотілось виключити нас» 🙂

20 дивних і несподіваних фактів.

Світ навколо нас не перестає дивувати нас кожен день. Наприклад, чи знаєте ви, що кофеїн насправді не заряджає вас енергією? Або що у кожної кішки є унікальний відбиток носа? Або чому тільки одна ніздря забивається, коли ви застуджуєтеся? Сьогодні ми готові дати вам відповіді на питання, які ви, можливо, ніколи не задавали, але відповіді напевно задовольнять вашу цікавість.

1

Кішки мають унікальний відбиток носа. Так само, як у людей є унікальні відбитки пальців, у кішок є унікальні складки носа, які різні для кожної кішки.

2

Маленькі тварини бачать світ уповільнено. Одне дослідження, проведене в 2013 році, показало, що чим менше тварина, тим швидше мозок обробляє інформацію, що надходить з його очей. І оскільки вони обробляють більше інформації в секунду, ніж великі тварини, їм здається, що все рухається повільніше. Ось чому мухи мають значну перевагу при спробі вбити їх за допомогою газети.

3

Собаки люблять спостерігати за своїми господарями, щоб відчувати себе в безпеці. Нам це смішно, але собаки відчувають себе дуже уразливими і їм подобається дивитися на своїх господарів, щоб побачити, що все в порядку.

4

Бутан є єдиною країною з негативним викидом вуглецю. 70% території Бутану покрито лісами і вони виробляють стільки кисню, що його кількість значно перевищує кількість викидів вуглецю в атмосферу по всій країні. У той же час електрику виробляють майже повністю за рахунок енергії річок. Тож не дивно, що Бутан – сама зелена країна в світі.

5

Дельфіни сплять з одним відкритим оком. Підчас сну одна півкуля мозку залишається повністю активна, а інша – відпочиває. Ось чому одне око залишається відкритим і дельфін стежить за наближенням хижаків. Робоча півкуля також відповідає за дихання.

6

Банани вигнуті, тому що вони ростуть до неба, вони ростуть проти сили тяжіння. У міру того, як збільшується сонячне світло, банани нахиляються до сонця, і, таким чином, вони, нарешті, приймають форму.

7

Кішки свідомо нехтують своїми господарями. Ваш кіт просто робить вигляд, що не чує, тому що не всі ваші звернення цікавлять його. Він, безумовно, пізнає ваш голос, але вважає за краще ігнорувати вас. Вчені пояснюють цей факт тим, що кішки не були одомашнені, щоб коритися людям, але пішли на контакт і приручилися для своєї особистої вигоди. Таким чином, вони зберегли більшу частину свого волелюбного духу, на відміну від собак, які були одомашнені раніше.

8

Собаки чхають, щоб показати іншим собакам або людям, що вони тільки граються і граючись потрапляють в пастку і не хочуть воювати насправді

9

Ви можете зробити папір з фекалій слона. Цілком можливо зробити якісний папір з цієї речовини, котра містить велику кількість рослинної клітковини. Це може допомогти зменшити вирубку лісу.

10

Зелений колір допомагає дітям жити щасливо. Дослідження показують, що якщо діти ростуть або навчаються в середовищі, повному зелені, це позитивно впливає на їх розумовий розвиток, і навіть коли вони стають дорослими, у них менше психічних проблем. Ось чому для дитини добре часто грати на природі.

11

Кава не заряджає вас безпосередньо енергією. Кава заряджає енергією, але набагато складніше, ніж ви думаєте. Однією з причин втоми є накопичення аденозину. Він бере участь в підтримці стану сну і пригніченні пробудження, з кожною годиною, коли ми не спимо, його кількість в нашому тілі збільшується, і ми поступово засипаємо. Кофеїн сам по собі не заряджає нас енергією, але блокує виділення більшої кількості аденозину. У такі моменти рівні інших нейротрансмітерів, таких як дофамін, підвищуються, і ми відчуваємо приплив енергії. Але як тільки дія кофеїну зникне, раптовий приплив аденозину змусить вас відчувати себе ще більш втомленим, ніж перед тим, як випили каву

12

Ми не знаємо, чи звернули ви увагу, але кішки не розмовляють одна з одною. Вони гарчать, позіхають або муркочуть але розмовляють тільки з людьми. Тільки маленькі кошенята бурмочуть до мами, щоб звернути на себе увагу.

13

Блакитні очі не зовсім блакитні.
Карі очі коричневі через меланін – той же пігмент, який забарвлює нашу шкіру, але в блакитних очах немає синього пігменту. Блакитні очі набувають свій колір так само, як небо і море – завдяки відображенню. Райдужна оболонка, як правило, складається з двох шарів. У нижньому шарі блакитних очей є коричневий пігмент, а в верхньому шарі, званому стромою, пігменту немає, але цей шар відображає і поширює світло, що потрапив в око. Оскільки більшість синього світла відбивається, очі виглядають блакитними. Зелені, світлі і світло-карі очі мають коричневий пігмент в верхньому шарі, але різною мірою. Якщо ви звернете увагу, то помітите, що в ваших очах багато різних відтінків – там, де колір темніший, просто більше пігменту.

14

Білі дахи можуть зменшити глобальне потепління. Білі дахи будівель відбивають світло, тому будівля не нагріється так сильно. Якщо в будинку буде прохолодніше, буде використано менше кондиціонерів. У той же час темні дахи швидко нагріваються і виділяють тепло в повітря, що також підвищує температуру міста. Тепле повітря піднімається вгору, а тепло «застряє» в хмарах, що призводить до парникового ефекту.

15

У Туркменії існує своєрідний Вічний вогонь з цікавою історією створення. У 1971 році радянські вчені почали пошуки природного газу в пустелі Каракуми. Проте, їх обладнання зламалося і пробило кратер в землі, з якого почали виходити отруйні гази. Вчені вирішили запалити кратер, щоб зменшити викид газів в атмосферу. Вони очікули, що вогонь згасне за декілька днів. Але кратер Дервесс все ще горить і місцеві жителі називають його Двері в Пекло. Тим часом, це популярний туристичне місце в Туркменії.

16

Борозна між верхньою губою і носом має назву. Ця борозна називається фільтратом і у людей вона ні для чого не служить. Але у інших ссавців з рота збирається волога і вона зберігає ніс вологим.

17

Як би Юпітер виглядав з Землі, якби він був так же близько від нас як Місяць. Діаметр Юпітера був би в 40 разів більше місячного.

18

Фламінго рожевий через їжу, яку він приймає. Маленький фламінго народжується з брудно-сивим пір’ям, яке поступово набуває кольору через особливий пігмент, який птахи ковтають при вживанні в їжу креветок, личинок і синьо-зелених водоростей. Якщо фламінго погано їсть, його пір’я поступово світлішає і знову стає сірим.

19

Наші ніздрі чергуються.
Логічно думати, що наші ніздрі працюють однаково старанно але одна ніздря є домінуючою – вона краще омивається кров’ю, а інша трохи набухає. Тому ви можете дихати тільки через одну ніздрю, коли холодно. Навіть якщо ваш ніс не заблокований, ви можете перевірити, яка ніздрю є домінуючою – заблокуйте одну пальцем і зробіть вдих, потім зробіть те ж саме з іншого. Через якусь одну ніздрю дихається легше.

20

Тварини уникають ліній електропередач, тому що ті випромінюють ультрафіолетове світло. Ми це не бачимо, але від ліній електропередач, відлітають ультрафіолетові блискавки, які лякають тварин.

Як перевірити, чи запліднене яйце

Люди їли яйця ще до того, як ми стали «сучасними». Важко спіймати птаха або оленя, але якщо ви можете видертися на дерево, то зможете й зібрати кілька яєць на вечерю. Однак можна бути впевненими, що наші давні предки легко могли знайти в яйці не жовток з білком, а маленький зародок птаха. Це все натуральна частина народження пташенят. Отже, чому яйця з супермаркету не здивують вас пташеням, на сковороді?

Важлива новина полягає в тому, що кури-самки відкладають яйця – зазвичай по одному в день або близько того – незалежно від того, чи спаровуються вони з півнем. У промисловому виробництві яєць немає півнів – фактично, промислові яєчні фермери негайно вбивають всіх півнів відразу після їх народження. Це жорстока практика – і дорога, так як знищення половини курчат, які вилуплюються, не дуже ефективно. Незабаром нова технологія дозволить визначити стать курчати ще всередині яйця протягом декількох днів після його відкладання. Але суть в тому, що яйця з супермаркету гарантовано не були запліднені.

Але якщо навколо курки в’ється півень, то дуже ймовірно, що яйце, яке ви відклали на сніданок, може одного разу перетворитися в маленьку курку. Звичайно, якщо ви дасте йому трохи часу (хоча ембріон перестає розвиватися, як тільки попадає в холодильник). Якщо ви хочете дізнатися, чи запліднене ваше яйце, розбийте його і пошукайте бластодерму – білу пляму на жовтку або, навіть плями крові. Яйцеводи деколи «підсвічують» яйця, мається увазі проведення їх перед яскравим світлом (або свічкою) в темній кімнаті. Запліднені яйця будуть мати темні плями або можуть бути повністю непрозорими, в залежності від стадії розвитку курчати.

Цілком нормально є їсти запліднену яйцеклітину. Насправді, деякі химерні дієти і компанії, що спеціалізуються на яєчних продуктах, рекомендують запліднену яйцеклітину як більш здорову. Але до сих пір ніхто не зміг підтвердити ці твердження науковими доказами.

Актор Сет Роген заснував компанію з виробництва та продажу марихуани

Актор Сет Роген разом з продюсером Еваном Голдбергом заснували компанію по виробництву і продажу марихуани в розважальних цілях. Роген і Голдберг, обидва канадці, друзі з дитинства. Працювали разом в таких фільмах, як ‘Суперперці’, ‘Ананасовий експрес. Сиджу, курю’, ‘Інтерв’ю’. Друзі розповіли, що компанія, називається ‘Houseplant’ – ‘Кімнатна рослина’, і «є результатом багаторічного досвіду і відданості справі» і вирішили створити її, « щоб людям було легше навчитися любити канабіс так само, як ми його любимо ».

Сет Роген


‘Кімнатна рослина’ буде виробляти канабіс у співпраці з канадською компанією Canopy Growth і продукція буде продаватися тільки в Канаді, де продається і споживається канабіс з рекреаційною метою. В Канаді легалізацію прийнято з жовтня минулого року. Першим сортом буде канабіс сатіва, який з’явиться у продажу в квітні

Міст суїцидальних собак

«Нью-Йорк таймс» розповіла історію так званого «мосту собак-самогубців», який офіційно називається мостом Овертун і розташований в Дамбартон, Шотландія, приблизно в 30 кілометрах на північний захід від Глазго. З п’ятдесятих років міст став знаменитим, бо багато собак, особливо коллі і довгоносі, почали стрибати вниз, коли перетинали його. Міст підноситься на 15 метрів над ущелиною внизу, і багато собак загинули, падаючи. Деякі розповідають про тих, тварин що вижили, і які намагалися стрибнути знову. За словами жителів Дамбартону, з моста зістрибнуло біля 300 собак. Явище було описане в книгах, статтях і навіть в одному з епізодів серіалу ‘Незрозуміле Спеціальні матеріали’, але незважаючи на це, точно ніхто не пояснив цей феномен.

Під мостом

Міст Overtoun – це вікторіанський міст, побудований в 1895 році багатим промисловцем Джеймсом Уайтом як продовження провулка, що веде до його особняку. Жителям країни, пише New York Times подобається розповідати паранормальні історії та легенди-примари, такі як історіяледі Уайт, невістки Джеймса Уайта, яка плакала через смерть свого чоловіка понад тридцять років і яка все ще переслідує місто.

Міст

У 2010 році вчений Девід Сендс прибув в Дамбартон, щоб поспостерігати за поведінкою собак, і прийшов до висновку, що вони кидаються зі скелі, обмануті слабким зором і поганим почуттям перспективи: вони не усвідомлювали відстані між парапетом і ущелиною нижче. , Згідно з його експериментів, собаки – особливо ті, у яких були загострені морди, схожі на коллі – були приваблені запахами ссавців долини.

Міст

Навіть Боб Хілл, новий власник Білого маєтку протягом 17 років, переконаний, що собак приваблює «запах норки, куниці і інших ссавців»: «вони стрибають на парапет і, так як він трохи нахилений, сповзають вниз».
Зокрема, сеча самців норок має дуже сильний запах, який пробуджує мисливський інстинкт собак. Це правда, однак, це не єдиний міст в Дамбартоні, котрий відвідують ссавці, але єдиний, з якого собаки так часто кидаються.

Перший київський трамвай.

А чи знаєте ви, що перший електричний трамвай з’явився в Києві завдяки винаходу видатного інженера Федора Піроцького?
Федір Піроцький народився 17 лютого 1845 року (за старим стилем) в родині, яка належала до небагатого поміщицького військового роду Лохвицького повіту Полтавської губернії. Здобув освіту в Костянтинівському кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі та Михайлівський артилерійський академії. Стає військовим і отримує направлення у відділ технічних звітів і кошторисів Головного артилерійського управління (ГАУ) в Санкт-Петербурзі. Захоплюється наукою, електротехнікою. Проводить дослідження, експерименти. Працює над проблемою передавання за допомогою електрики «рушійної сили від пунктів виробництва /водоспади, парові машини/ до місць споживання /міста, заводи/. Ця проблема була ключовою, бо передача на відстань слабких струмів на той час вже була вирішена (телеграф, згодом телефон).
На початку 1870-х років Федір Піроцький розробляє проект передачі електроенергії через залізний дріт, закріплений на дерев’яних стовпах телеграфними ізоляторами та двох машин змінного струму власної конструкції. Зворотним провідником була земля.

Старий трамвай (Канада)

Піроцький продовжує свої дослідження і експерименти. За свої кошти купує дві колекторні машини системи Грамма і у вересні 1874 р. проводить успішно першу серію дослідів з передачі електроенергії від однієї машини на відстань 200 м до другої /система генератор-двигун/.
Знову за свої кошти купує дві парові машини і проводить досліди. Звертає увагу на «дармові» електричні лінії – залізничні колії. З 1875-1876 рр. Піроцький успішно завершує досліди на дільниці довжиною 1км Сестрорецької залізниці . І запускає вагони на електричній тязі. В цій конструкції рейки були підключені до генератора і ізольовані від землі. Одна рейка була прямим провідником , а друга зворотнім. Приймачем був двигун

Старий трамвай

Дбаючи про поширення своїх ідей, Федір Піроцький в 1877 р. розіслав « Інженерний журнал» зі своєю статтею про т експерименти зацікавленним особам і фірмам, в тому числі представнику фірми «Сіменс». Наслідки не забарились. Використавши наробки Піроцького, в 1879 році на берлінській виставці фірма «Сіменс» продемонструвала невеличкий «потяг» з окремим локомотивом і двома причепними платформочками, на яких могли сісти пасажири спинами один до одного, звісивши ноги. Водій сидів окремо на локомотиві. Екіпаж використався, як атракціон.
5 квітня 1880 р. Федір Піроцький подає заяву на винахід , де описує проект електричної залізниці. А вже 12 квітня презентує свій проект застосування електрики «для руху залізничних потягів з подачею струму тими ж рейками, по яких котяться колеса» перед багатолюдною аудиторією. Доповідь сподобалась. Все літо Піроцький працює над втіленням свого винаходу. Він модернізує найважчий двоповерховий вагон на кінній тязі вагою 6550 кг і переобладнує його на електричну тягу.
22 серпня 1880 року вперше в цілому світі рушив електромоторний вагон трамвая. З 3 вересня незвичайний транспорт починає перевозити мешканців Санкт-Петербурга. Але не довго. Хоч науково-технічні журнали і газети зарясніли захопленними відгуками, консерватизм Росії став на заваді. Місцеві олігархи вклали великі капітали в конку, які ще не окупилися. Тому негативно прийняли ідею електричного трамваю.
В 1881 році Піроцький демонструє схему свого винаходу на міжнародній виставці у Парижі. І на заході протягом 5-ти наступних років будують трамвайні лінії за схемою українського винахідника.

Трамвай

І лише Київ став тим містом , в якому Піроцький зміг реалізувати свої наміри. На київських горах виснажені тварини ,які тягнули конки, не могли довго працювати. Навіть тяжкі парові трамваї не витримували. Піроцький повернувся до Києва і тут народилася ідея спробувати. У лютому 1891 р. генерал- майор Аманд Струве, інженер-містобудівник і підприємець німецького походження, дістав у Київський думі дозвіл на будівництво трамвайної лінії на найкрутішому узвозі міста Олександрівському /тепер Володимирському/. І вже 9 вересня почали там укладати рейки. Збудували електростанцію з двома генераторами поблизу пам’ятника Магдебурзькому праву. Будівництвом керував відомий інженер Василь Первенко. І нарешті 1 червня 1892 року на Олександрівському узвозі /тепер Володимирському/ та на вулиці Олександрівській / тепер Сагайдачного/ почав успішно рухатися електричний трамвай.

Так лише через 12 років після відкриття, винахід Федора Піроцького був реалізован вперше на його батьківщині- Україні, в Києві. Згодом почалося будівництво і трамвайний рух на багатьох похилих і крутих вулицях міста. За 9 років електричні трамваї почали їздити по 15-ти містах Російської імперії. Справжній трамвайний бум.
І, як завжди, доля винахідника склалася не в найкращий спосіб. У чині полковника його відправляють у відставку з половинною пенсією, не давши дослужити 5 місяців, термін, який би гарантував отримання пенсії на рівні найбільшого окладу. Федір Піроцький повертається на Україну, до Олешкова. Пенсії ледве вистачає на їжу і оплату готеля, де проживає. А він ще намагається проводити якісь дослідження. 28 лютого 1898 року його знаходять мертвим. Поховання проводять за рахунок невеличкого майна. І забувають.
Але є надія, що з часом в Києві вшанують пам’ять винахідника першого електричного трамвая і просто дуже талановитої людини.

7 причин полюбити слонів

Слони – найбільші наземні ссавці. Кожен з них має свій характер і звички. Слони дуже цікаві створіння і ми хотіли би поділитися з вами найцікавішою інформацією про них і спробувати зацікавити вас!

  • Слони люблять плавати, купатися і грати в ріках. Не зважаючи на вагу і ріст, слони дуже люблять водні процедури. Особливо гарячим днем.
“Мамо, я не змерз!”
  • Вони люблять бризкати себе і людей водою, використовуючи свій хобот як душ. Якщо ви коли-небудь були у зоопарку, то знаєте, що слони вміють пускати своїм хоботом фонтан, тим самим освіжаючи себе і забавляючи глядачів.
Слонофонтан
  • Слони дуже емоційні. Вони плачуть, коли сумують, і дують в хобот, коли тішаться. Так. Насправді слони також мають емоції і найголовніше те, що вміють їх показувати навіть виразом свого обличчя.
Сльози
  • Слони чудові художники. Ви знали, що слони вміють малювати? Ні, їм не прив’язують пензлик до хвоста. Вони вміють малювати хоботом. Крім того, що вони вміють тримати пензель хоботом, вони ще й розрізняють кольори і можуть поміняти колір, якщо їм заманеться
Пензляр
  • Слони – єдині тварини, крім людей, які сумують за мертвими.
Сум
  • Слони вміють жартувати над людьми. Слони, особливо слоненята, вміють бешкетувати, забираючи в людей капелюхи, доторкаючись до них хоботами. Вони навіть можуть забравши пляшку з водою вилити її на вас. J
Потягусі
Цьом
  •  Приборкані слони прив’язуються до свого хазяїна на все життя. Про це свідчить їх відданість. Справді, слони добре ставляться до людей. Приборкані слони не зашкодять людям, якщо ті не зашкодять їм. Ці тварини люблять, коли за ними доглядають, тому з легкістю затоваришують із вами!
Слономийка

Щось губате кусає нас за п’яти. Карпатська риба. Ч.3

Сом (Silurus glanis slanis L.), або гарч. Поширений переважно у низинних частинах Тиси, Ужа, Латориці, Бор-жави, Дністра та деяких його притоках у місцях впадіння (Стрий, Свіча, Бистриця). У Пруті і Сереті (в межах УРСР) сома не знайдено (Шнаревич, 1959). Сом Любить глибокі водойми (1,5—3 м) з првільною течією або стоячі, в яких є ями, мілини, зарості болотної рослинності, із стрімкими, глинистими, підмитими берегами, глибокими вимоїнами і звисаючим корінням дерев. Сома легко відрізнити від інших риб за надто химерним зовнішнім виглядом: голова широка і плоска, паща величезна, нижня щелепа виступає вперед, щелепи озброєні гострими густими короткими зубами, що нагадують щітку, очі маленькі, зміщені до країв верхньої щелепи. Має одну пару довгих вусів, які сягають вершин грудних плавців, розміщені вони на верхній щелепі між очима і ніздрями, і дві пари коротких — на нижній щелепі. На хвіст припадає більша половина довжини. Хвіст здавлений з боків, анальний плавець тягнеться вздовж усієї нижньої його частини. Спина темно-бура, оливково-зеленувата, черево білувате, жовто-буре з блакитними або червонуватими плямами. У сомів із стоячих водойм ці плями часто зливаються, і черево стає червонуватим. Плавці темно-сині зі світлою смугою посередині. Довжина тіла досягає 4 м, маса — 200—300 кг. Великі особини виловлюються ще й тепер у Дністрі біля міста Хотина завдовжки понад 3 м, масою 220 кг, у Тисі — завдовжки більше 2 м, масою понад 100 кг. Сом є східноєвропейсько-аральським елементом фауни Карпат, представлений номінативним підвидом. Живе довго. В 1970 році в річці Боржаві на околиці села Великих Ком’ят був пійманий сом вагою 230 кг, завдовжки 3 м, віком 36 років. Веде осілий спосіб життя, протягом багатьох років тримається одних і тих же ділянок річок, стариць, озер. Великі особини охороняють свої «володіння» від інших сомів і великих хижих риб. Тільки весною соми тимчасово залишають свої постійні місця і пливуть переважно вверх по течії в пошуках зручних місць для відкладання ікри. Переміщаються соми також під час повеней, коли дуже забруднюється вода.


Silurus glanis

Сомик котячий (Amiurus nebulosus melas Rafinesque) поширений у рівнинних водоймах, зустрічається також у передгірних і рідко в гірських. У річках Закарпаття його вперше виявили в 1955 році, на Передкарпатті був відомий раніше. У 1951 році зайшов із Шацької групи озер Волині. На Закарпаття потрапив із озера Балатон, що в Угорщині. Спочатку сомик мав переваги над аборигенними рибами: витісняв усіх риб, крім щуки, особливо у річках, ставках, староріччях, озерах. Пізніше його кількість у водоймах почала помітно зменшуватися. Переваги пришельця були у його всеїдності: він споживав корми усіх риб, поїдав їх ікру, молодь і дрібних дорослих риб. З 1956 по 1966 рік у нижній частині рік Закарпаття улов рибалок складався виключно із сомиків. Але пізніше сомик став звичайною рибою карпатської фауни. Гальма і регулятори росту його чисельності почали діяти, як тільки ця риба стала складовою частиною біогеоценозу. Пришелець потрапив під контроль природних регуляторів. Його ікру масово уражує сапролегнія. До того ж сомик відкладає ікру (2—3 тис.) у червні, коли інші риби ненажерливі. У деяких водоймах піскарі, вусачі, слижі, щипівки, бабці, чопи, окуні, йоржі тощо майже повністю поїдають ікру сомика.

Amiurus nebulosus

Окунь річковий (Perca fluviatilis jluviatilis L.), або костриш, острах, пеланя, страхан, ченгір. Поширений у низинних і передгірних частинах усіх водойм. Віддає перевагу затишним, слабопроточним і стоячим водам. Живе здебільшого осіло, поодинці. Легко відрізняється за розміщенням черевних плавців — під грудними або навіть дещо попереду від них. Усі плавці, крім хвостового, мають нерозчленовані гострі колючі промені. Зяброва кришка у верхній частині закінчується гострим шипом, деколи подвійним. Забарвлення зеленувато-жовте. З боків є від 5 до 9 темних поперечних смуг. Перший спинний плавець сіруватий з темною плямою у задній частині, другий — зеленувато-жовтий. Грудні плавці жовті, черевні, анальні і хвостовий — червоні. Максимальна довжина — ЗО см, вага — 1 кг. Належить до риб з середньою тривалістю життя.

Perca fluviatilis jluviatilis

Судак (Lucioperca lucioperca lucioperca L.), або шулюк, веретельник, остриш. Поширений у рівнинних водоймах, зокрема в Тисі, Латориці, Боржаві, Дністрі. Водиться в старих річищах, озерах на значних глибинах. Віддає перевагу крупним і глибоким (понад 1,5 м) водоймам, швидкість течії яких не перевищує 0,3 м/сек. Зовсім не переносить мулистих ділянок, де вода швидко каламутніє. Під час паводків запливає у стариці, озера тощо. Судака легко відрізнити за великою пащею, розріз якої заходить за очі. Має по одному великому сильно розвинутому зубу у верхній та нижній щелепах. У першому спинному плавці є 14 колючих променів, у другому — 20—22 м’яких розгалужених промені, в анальному — 11—13. Спина сірувато-оливкова, зеленувата. З боків є 8—12 буро-чорних поперечних смуг. На спинних і хвостових плавцях є темні цяточки, що утворюють смуги. Грудні, черевні і підхвостовий плавці жовті. Найбільші розміри особин, виловлених у Тисі,— 90 см і 10 кг. Судак є балтійсько-аральським елементом іхтіофауни Карпат. Живе більше 10 років.

Lucioperca

Берш, або малий судак (Lucioperca volgensis volgensis Gmelin) — маловідомий вид закарпатської іхтіофауни. Вперше здобутий 10 липня 1967 року в стариці Тиси біля Чопа. Цей вид судака добре відомий в низов’ях Тиси та Дунаю. Відрізняється від річкового судака меншою вибагливістю до якості води і зустрічається в майже непроточних меандрових водах і старих річищах. Паща чи розріз рота сягає тільки до рівня середини очей. У дорослих, статевозрілих особин «ікла» відсутні, є тільки у молодих. У першому спинному плавці є 13, рідко 14 колючих променів, у другому — 2 колючих і 20—22 неколю-чих. В анальному плавці 9—10 розгалужених променів. Найбільші розміри берша, виловленого в Тисі та її меандрах,— 40—45 см і 1—1,4 кг. Берш, або малий судак, є понто-каспійсько-середземноморським елементом іхтіофауни, живе понад 15 років. Вперше у помітних кількостях з’явився у Тисі наприкінці XIX століття.

Lucioperca volgensis

Чіп великий (Zingel zingel zingel L.), або буцко, шпін-дель, ток, шуль. Поширений у низинних частинах карпатських річок із течією не більше 0,2 м/сек. Виявлений у старих річищах і меандрових водах. Відрізняється від інших риб стиснутою головою у спинно-черевному напрямку, округлим, майже циліндричним тілом, яке звужується у хвостовій частині. В цілому риба нагадує конус. Бічна лінія переходить і на хвостовий плавець. Рот нижній, верхня щелепа виступає над нижньою. Черево вкрите лускою. У першому спинному плавці є 13—14 променів (у малого чопа тільки 8—9, що є основною ознакою диференціації цих видів), у другому— 18 розгалужених. Забарвлення жовтувато-сіре з темними цятками, які утворюють не завжди чіткі косі смуги з боків тіла. Найбільші розміри — 35 см і 1кг. Чіп великий є ендеміком Дунайсько-Дніпровського басейну. Живе 10—16 років.

Zingel

Чіп малий (Zingel streber streber Siebold), або гвоздь, веретільник, малий буцко, колок. Поширений у низинних і передгірних водоймах Дунайського басейну. У Дністрі не зустрічається. Виявлений у Тисі та її притоках, у Сереті, Пруті. Відрізняється від великого чопа наявністю у першому спинному плавці 8—9 колючих променів, дуже видовженим і майже округлим хвостовим стрижнем, який до плавця дуже звужується. Груди й передня частина черева не вкриті лускою. Забарвлення буро-сіре з 4—5 темними, майже чорними косими смугами, які кільцями оперізують усю тулубну частину. За способом життя нагадує чопа великого, але більш численний. Максимальні розміри — 15—20 см і 100—150 г. Чіп малий є ендеміком рік Дунайського басейну. Живе 10—12 років.

Zingel streber

Йорж звичайний (Асегіпа сегпиа сегпиа L.), або совач, кострубач. Поширений у низинних і передгірних частинах всіх водойм. Віддає перевагу затишним ділянкам із слабопроточною і майже стоячою водою завглибшки 10— 15 см. Любить затоки з піщаним і глинистим дном, вимоїни, ями, вири. Легко відрізняється від інших риб наявністю на зябровій кришці 11—12 колючих шипів і двома спинними плавцями, що зрослися в один суцільний. У першому 12—19 колючих променів, він довший. Другий складається із м’яких гіллястих променів. Рот напів-нижній, невеликий. На голові добре помітні порожнини чуттєвих органів. Очі великі — йоржі люблять глибокі води і присмерк. Рило коротке і тупе. Забарвлення спини й боків сірувато-зелене з чіткими бурими плямами. Плавці червонуваті. На спинному і хвостовому плавцях є темні цятки, на інших плям немає. Максимальна довжина — 18 см, вага — 250 г. Живе 10—12 років.

Acerina

Йорж-носар (Acerina acerina acerina Guldenstaedt), або бирючок, бобир. Поширений у Дністрі і деяких його карпатських притоках. Віддає перевагу глибоким ділянкам з піскуватим або рінистим дном і повільною (до 0,5 м/сек.) течією. Тримається дна. Від інших йоржів карпатської іхтіофауни відрізняється наявністю 17—19 колючих променів у спинному плавці. Голова масивна, рило довге. На спинному плавці і з боків тіла є виразні чорні крапки. Максимальна довжина — 20 см. Носар є понто-балтійським Нереститься з кінця квітня до початку травня. Ікру самки відкладають порціями, при температурі води не нижче 6°. Розвивається, росте і живиться так само, як і попередній вид. 6 об’єктом спортивного лову.

Acerina Guldenstaedt

Смугастий йорж (Acerina schraetser schraetser L.), або слинявець, м’ячкош, кострубач, пацарь, спиндель. Зустрічається тільки у водоймах Дунайського басейну: Тисі, Сереті, Пруті та їх карпатських притоках. Віддає перевагу низинним і передгірним ділянкам річок з повільною течією, галечниковим або піщаним дном. Відрізняється наявністю з боків 3—4 поздовжніх смуг. Забарвлення жовтувате. На спинному плавці є 3—4 ряди темних плям, які утворюють смуги. Найбільші розміри не перевищують 25 см і 250 г. Смугастий йорж є ендеміком Дунайського басейну. Живе 10—12 років.

Acerina schraetser

Бичок-піщаник (Neogobius fluviatilis fluviatilis Pallas), або кнут, пісочник, бабка. Трапляється у Дністрі. Із лиману та пониззя запливає у верхів’я. У притоки не заходить. Малочисленний. Тримається на піскуватому дні біля берегів з проточною водою. На зимівлю йде на глибину, вкривається товстим шаром слизу, не живиться і майже не рухається. Легко відрізняється від інших бичків вкритим лускою черевом, загостреним рилом. Черевна присоска сягає анального отвору. Забарвлення бурувато-сіре, рідко жовтувато-сіре з бурими плямами, які на спині зливаються. Спинні і хвостовий плавці мають ряд темних плям. Самці під час нересту стають чорними, на непарних плавцях з’являється жовта облямівка. Довжина не перевищує 22 см. Піщаник є понто-каспійським елементом. Живе 5—7 років.

Neogobius fluviatilis

Бичок-головач (Neogobius kessleri kessleri Giinther). Виявлений у Дністрі (запливає у верхів’я із лиману). Рідкісний. Головач відрізняється від інших риб цього роду непокритим лускою черевом. Нижня щелепа дещо випинається вперед. Ширина голови більша, ніж висота. Комірець черевної присоски (вона не досягає анального отвору) має загострені лопасті. Забарвлення червонувате або сірувато-буре. На спині є 5 поперечних смуг, остання проходить через основу хвостового плавця і стрижня. З боків голови є округлі світлі плями з темною облямівкою, біля основи грудного плавця — хвилеподібні бурі плями. Непарні плавці вкриті рядами чорних цяток. Живе 5—6 років.

Neogobius kessleri

Бичок-кругляк (Neogobius melanostomus melanosto-mus). Зустрічається на ділянках верхнього Дністра, куди заходить із Чорного моря та з лиману. У карпатських притоках Дністра не виявлений. Відрізняється від інших риб цього виду слабо випуклим лобом. Черевна присоска має ледве помітні лопасті та комірці. Забарвлення жовтувато-буре, бурувато-сіре із плямами неправильної форми, які зливаються між собою. Вздовж бічної лінії б 5 довгастих темно-бурих плям. Голова темніша, ніж тулуб. На задньому кінці першого спинного плавця є довгаста чорна пляма. Самці під час нересту стають зовсім чорними з білою облямівкою на непарних плавцях. Найбільша довжина — 25 см. Належить до риб із середньою тривалістю життя.

Neogobius melanostomus

Бичок-ротан (Neogobius rotan rotan Nordmann). Виявлений у верхів’ях Дністра (М. Новицький, 1880, 1889; А. Вайнштейн, 1958, 1961). Належить до риб з коротким життям. Заходить із Чорного моря, де він численний, але не щороку. Відрізняється порівняно високим другим спинним плавцем, на комірці черевної присоски мав загострені лопаті. Забарвлення темне з округлими жовтуватими плямами з боків. Плавці темно-сірі з синіми плямами. Перший спинний плавець має оранжеву або жовту облямівку. Найбільша довжина — 20 см.

Neogobius rotan

Бичок-гонець (Mesogobius gymnotrachelus gymnotrachelus Kessler), Зустрічається у водах верхнього Дністра (М. Новицький, 1880, 1889; А. Вайнштейн, 1958, 1961). Іншими дослідниками наявність цього виду у Дністрі не підтверджена. Як і попередній вид, є понто-кас-пійським елементом у складі іхтіофауни Карпат. Відрізняється дуже товстою верхньою губою. Черевна присоска не має лопастей, тім’я, потилиця, зяброві кришки та основа грудних плавців не вкриті лускою. Забарвлення жовтувато-синє. Спина сіра з чорно-бурими плямами, які по боках утворюють косо спрямовані вперед смужки. Максимальна довжина — 15 см.

Mesogobius gymnotrachelus

Бабець-підкаменщик (Cottus gobio gobio L.), або бабур, бабкур, смоляк. Поширений у передгірних частинах річок, заходить також у гірські. Тримається неглибоких (до 0,5 м) з швидкістю течії 0,3 м/сек, ділянок річок і струмків. Перевагу віддає перекатам з кам’янистим дном. Живе поодинці, постійно ховається під каміння. Добре відрізняється від інших риб двома спинними плавцями, в яких є 6—9 нерозгалужених і 14—22 розгалужених промені. Голова крупна і широка, з широкою пащею і дрібними зубами. Очі розміщені зверху голови, яка стиснута і вкрита шипами. Черевні і грудні плавці дуже зближені, тіло голе. Підкаменщика можна ще відрізнити за наявністю на всіх плавцях, крім черевних, темних смугастих плямок. Черевні плавці білі, без темних смуг. Забарвлення сірувато-буре, з чотирма широкими темно-бурими смугами, що оперізують спину і боки. Живе 5—6 років. Максимальна довжина — 12 см. Самці дещо більші від самок.

Cottus gobio

Бабець пістрявоногий (Cottus poecilopus poecilopus He-ckel), або кострубач, смоляк, ментус. Водиться у гірських частинах річок. Віддає перевагу заводям за великими брилами, дно яких вистелене дрібним галечником, піском або навіть намулом, полюбляє вимоїни і ями, з дещо послабленою течією. Вдень бабці полюють за здобиччю на дні водойм. Коли їх налякати, ховаються за каміння тощо. Легко відрізняється від підкаменщика наявністю на черевних плавцях від 5 до 15 темних поперечних смуг і зачаткового внутрішнього променя. Забарвлення темно-сіре з буруватим або зеленуватим відтінком. Усі плавці мають смужки, а перший спинний, крім того,— жовто-оранжеву облямівку і чорну пляму. Максимальна довжина — 15 см, маса — 130 г. Живе до 6 років.

Cottus poecilopus

Колючка триголкова (Casterosteus aculeatus aculeatus L.). Заходить у води верхнього Дністра із Чорного моря. Колючка — морська риба, але на нерест іде в річки, прісні озера, лимани. Легко відрізняється наявністю над спинним плавцем трьох, рідко чотирьох колючок. Черевні плавці мають вигляд колючок. Хвостовий стрижень тонкий і має кіль. Зимою забарвлення сріблясто-біле, верхня частина голови й спина сині, літом чорнувато-сірі. Під час нересту очі самців стають яскраво-синіми, нижня частина голови і черево червоними. У самок на спині з’являються поперечно-ромбічні плями, боки набувають мідно-жовтого забарвлення. Максимальна довжина — 11—12 см, у водоймах Карпат трапляються особини завдовжки 4—6 см. Живе 4—5 років.

Casterosteus aculeatus

Минь (Lota lota lota L.), або миньок, мнюх, менхол, ментус. Поширений у низинних, передгірних і частково в гірських частинах річок. Живе в різноманітних водоймах. Вдень ховається під каміння, коряги, у вимоїни, нори, активність проявляє присмерком, вночі, а в похмуру погоду і вдень. Літом малоактивний, коли температура води досягає 20° і більше, впадає у своєрідну сплячку. Активніший при низькій температурі. Веде донний спосіб життя, є ненажерливим хижаком, особливо зимою: полює за малоактивною рибою, яка залягає на зимівлю в ямах. Миня легко відрізнити за широкою, сплюснутою у спинно-черевному напрямку головою, яка нагадує жаб’ячу. На голові є 3 вусики: один довгий на підборідді, і по одному маленькому біля ніздрів. Черевні плавці знаходяться перед грудними. Перший спинний плавець складається з багатьох шкірястих променів, другий спинний і підхвостовий торкаються хвостового. Забарвлення оливково-зелене з чорними смугастими візерунками. Черево сірувато-біле. Найбільші розміри 1 м і 4—5 кг. Живе понад 15 років.

Lota

Вугор річковий (Anguilla anguilla anguilla L.). Поширений в Тисі та її притоках. Зустрічається також в інших річках Дунайського басейну, але надто рідко. Може довго жити в неволі. Так, у вересні 1972 року вугра, виловленого в Латориці, було поміщено в акваріум, де він прожив до квітня наступного року. Вночі вугор втікав з акваріуму. На ранок кілька разів його знаходили двома-трьома поверхами нижче і знову поміщали в акваріум. Вдень вугор заривався в дрібний галечник. В неволі їжу (дощові черв’яки, дрібна риба, пуголовки, комахи тощо) не чіпає. Вугор добре відрізняється від інших риб змієподібно видовженим тілом, надто великою пащею, яка заходить аж за очі, дуже дрібною лускою. Забарвлення спини темно-зеленувате або буро-чорне, черево жовтувато-біле. В роті є багато дрібних гострих зубів, голова сплющена. У водоймах Закарпаття траплялись особини до 1 м, масою 0,8—1,2 кг.

Anguilla

Угорська, або паннонська мінога (Lampetra danfordi danfordi Regan), або піскун, ілос, сікуля, інголя, янголя поширена в річках Дунайського басейну. Тримається ділянок з чистою прохолодною водою. Нагрівання води вище 25° не переносить. Зовсім не терпить забруднень. З тих річок, в які потрапляють неочищені стічні води, мінога швидко зникає. Міногу легко впізнати за циліндричним голим, не вкритим лускою тілом, наявністю 7 пар зябрових щілин з боків голови, відсутністю парних (грудних і черевних) плавців та за ротовою присоскою, шкірястою облямівкою. Зуби рогові, оранжевого кольору, скелет без кісток. Довжина тіла дорослих особин сягає ЗО см, а личинок, або піскорийок (на третьому році життя, перед перетворенням у дорослих) — 19—20 см. Є ендеміком водойм Дунайського басейну, за його межами не зустрічається.

Lampetra danfordi

Українська мінога (Lampetra mariae mariae Berg). Поширена у Дністрі та його притоках. Відрізняється від угорської міноги наявністю 3—4 рогових губних зубів, з них середні двійчасті або двороздільні. Максимальна довжина дорослих — 21 см. Нереститься в березні — квітні, для чого йде на мілини з галечниковим дном. Одна самка відкладає від 2 до 7 тис. ікринок. Після нересту міноги гинуть. Ікра протягом 6—13 тижнів розвивається до личинки. Піскорийки живляться планктоном. Перетворюються в дорослих особин на четвертому році життя, деколи на п’ятому-шостому. Перетворення триває від осені до весни і закінчується перед самим нерестом.

Lampetra mariae

Європейська струмкова мінога (Lampetra planeri plane-ri Block) поширена у річках, що впадають у Балтійське море, знайдена у карпатських притоках річки Сян. На відміну від інших видів замість Зовнішніх має внутрішні бічні зуби, з них середні трироздільні, тупі. Довжина дорослих не перевищує 20 см.

Lampetra planeri

Щось зубате хапає нас за п’яти. Карпатська риба. Ч.2

Вирезуб (Rutilus frisii frisii Nordmann). Водиться в низов’ї Дністра. У верхів’я запливає рідко на нерест. Вирезуб відрізняється від інших видів і форм пліток коротким і високим тілом, великим хвостовим плавцем, дрібною лускою, якої у бічній лінії від 53 до 68 штук. Забарвлення спини темне із зеленим полиском, боки світло-сріблясті, черево біле. Спинний і хвостовий плавці темні, інші сіруваті. Самці під час нересту вкриваються епітеліальними горбками. Найбільша довжина —70 см, маса — 8 кг. Є понтійським елементом іхтіофауни. Доживає до 10 років.

Rutilus frisii frisii Nordmann

Головень (Leuciscus cephalus cephalus L.), або клинь, пецан, телень, кленик. Поширений у водоймах передгір’їв, заходить у гірські річки й окремі частини низинних. Віддає перевагу ділянкам з проточною чистою водою. Нагрівання води вище 25° не переносить. Молодь головня тримається в гірських водоймах, але в міру росту спускається нижче по течії. Головнів легко відрізнити від інших видів за широкою клиноподібною головою з нижнім ротом, великою лускою, широким коротким тілом, заокругленим підхвостовим плавцем. Забарвлення спини темно-зелене, з боків жовтувате, черевце сріблясто-біле, плавці оранжеві. Позаду зябрової кришки є по одній досить великій і добре помітній плямі. Луски закінчуються облямівкою із темних цяточок. Найбільші розміри головня звичайного: довжина — 100 см, маса — 10 кг. Проте такі крупні особини зустрічаються рідко. Найчастіше на гачок потрапляють особини завдовжки 10— 20 см, масою 100—150 г. Живе понад 20 років.

Leuciscus cephalus

Ялець (Leuciscus leuciscus leuciscus L.), або єлець, ялич, клювак, вербляник. Зустрічається у водоймах передгір’їв та низин. Віддає перевагу ділянкам річок завглибшки до 1 м з чистою проточною водою і швидкістю течії до 0,5 м/сек. Вимогливий до гідробіологічного режиму водойм: не переносить забруднень навіть у дорослому віці. За своїм зовнішнім виглядом ялець дуже подібний до молодого головня, але відрізняється від нього більш стиснутим тілом, вужчою головою, малим ротом. У карпатських річках виростає до 20 см і 200 г. Живе 10 років. Старших особин серед популяцій яльців не виявлено.

Leuciscus

В’язь (Leuciscus idus idus (L.)), або язь, в’яз, в’язука, язуха. Поширений у низинних водоймах Закарпаття, в Дністрі та його притоках (гирлових частинах Стрию, Лом-ниці, Бистриці), у Пруті, Сереті. Легко відрізняється від інших риб своїм товстим тілом, досить широкою, але короткою головою, малим косим ротом. Дуже схожий на головня, але спинний плавець у в’язя виїмчастий. Забарвлення спини синювато-сіре, майже чорне з металічним блиском, боки вище бічної лінії синювато-білі, нижче — сріблясто-блакитні, черево біле. Спинний і хвостовий плавці сірувато-оранжеві, інші — червоні. Під час нересту на голові і зябрових кришках статевозрілих самців з’являються жовтуваті горбки, забарвлення голови обох статей стає золотистим. Максимальні розміри в’язів, виловлених із карпатських річок за останні ЗО років, не перевищують 45 см і 3,5 кг. В’язь є європейсько-сибірським елементом іхтіофауни Карпат, належить до номінативного підвиду. Живе понад 10 років.

Leuciscus idus

Андруга (Leuciscus soufiia agassizi Valenciennes) Андруга (Leuciscus souffia agassizi Valenciennes), або амброс, андриканя, піндра. Поширена в передгірних і частково гірських ділянках Тиси, Тереблі, Тересви, Шо-пурки, Косівки, Ріки. Зовсім зникла з Ужа та Латори-ці. Вимагає порівняно чистої води зі слабою мінералізацією.


Leuciscus soufiia agassizi Valenciennes

Гольян (Phoxinus phoxinus phoxinus L.), або мересник, терлянка, вільхованя, здерка. Поширений у гірських та передгірних частинах майже всіх рік та в стоячих водоймах з джерельною водою. Виростає до 9 см і 20 г, має дрібну луску. Черево голе. Позаду зябрових кришок з кожного боку є по одній вузькій смужці лусок. Вусиків не має. Плавці, крім хвостового, заокруглені. Забарвлення дуже характерне. На основному золотисто-зеленому фоні є темні плями, які з віком набувають обрисів поперечних смуг. Уздовж спини є темна смуга, черевце біле. Під час нересту мають надзвичайно яскраве забарвлення. У самців кутики рота і груди стають вишнево-червоними, на голові з’являються білі тверді горбочки у вигляді цяток. Гольян є європейсько-сибірським елементом у складі іхтіофауни Карпат, належить до номінативного підвиду.

Phoxinus

Красноперка (Scardinius erythrophtkalmus erythroph-thalmus L.), або червоноочка, червоноперка, бочиця. Поширена у низинних водоймах. Віддає перевагу слабо-проточним водоймам, зарослим болотною та гідрофільною рослинністю. Часто зустрічається в Латориці, Бор-жаві, Тисі, в межах Закарпатської шізовшш у магістральних каналах Верка, Чаронда, у Дністрі та його притоках, старицях та прирічкових заплавах.

Scardinius erythrophtkalmus

Амур білий (Ctenopharyngodon idella Valenciennes). Завезений у 1965 році для акліматизації у тепловодних, переважно коропових ставках. Батьківщиною амура білого є низов’я ріки Амур. У теплих водоймах швидко приживається. У каналі Верка (Берегівський район, Закарпатська область) став постійним мешканцем. Тепер канал майже не заростає, бо риба з’їдає водну рослинність. Білий амур відрізняється від інших риб широким лобом, кінцевим ротом, що має вигляд півмісяця. Забарвлення спини зеленувато- або жовтувато-сіре, боки темно-золотисті, по краях бічних лусок помітна темна облямівка. Черево світло-золотисте. Спинний і хвостовий плавці темні, інші — світлі. Зіниця ока золотиста. На батьківщині досягає 120 см у довжину і 32 кг маси. Білий амур є маньчжурським елементом у складі іхтіофауни Карпат. Належить до риб з тривалим періодом життя. Швидко росте, статевозрілим стає на сьомому році, тобто коли досягне 65—70 см і 3,5—4,5 кг.

Ctenopharyngodon idella Valenciennes

Вівсянка (Leucaspius delineatus delineatus Heckel), або плавунка, верхівка. Поширена у Дністрі (від низов’їв до Самбора) та його карпатських притоках — Стриї, Лом-ниці, Бистриці (переважно в гирлових частинах). Вівсянка помітно відрізняється від інших близьких до неї риб неповною бічною лінією, яка починається біля зябрових кришок і закінчується на рівні грудних плавців. Тіло вкрите великими лусками, що слабо тримаються. Підхвостовий плавець починається під спинним і ширший за нього. Рот верхній. Забарвлення спини зеленувате, боки сріблясті з металічним відблиском, плавці безбарвні. Під час нересту на голові самців з’являються білі епітеліальні горбочки, у самок перед підхвостовим плавцем та навколо анального отвору — горбисте потовщення. Найбільша довжина — 8 см.

Leucaspius delineatus

Підуст (Chondrostoma nasus nasus L.), або ножикованя, подуства, мантянка, яловник, іглиця, скобляр. Поширений у всіх низинних і передгірних водоймах, у гірські запливає під час нересту. Віддає перевагу ділянкам річок з повільною течією. Порівняно велика риба й численна, що зумовлене деякими біологічними особливостями (ранній нерест, стійкість до забруднення води, всеїдність тощо). Підуста неважко пізнати за такими ознаками: рот нижній у вигляді поперечної щілини, нижня щелепа вкрита роговим чохлом. Очеревина сильно пігментована, чорна. Забарвлення спини темне, з боків — світле. Спинний та хвостовий плавці сірі або чорнуваті, інші — червонуваті. У самців під час нересту на голові з’являються тверді світлі епітеліальні горбочки. Максимальні розміри риби в карпатських річках — 35—40 см і 2,5—3 кг. Характеризується середньою тривалістю життя

Chondrostoma nasus

Гірчак (Rhodeus sericeus amarus Block), або падиця, плоскованя, гіркованя. Поширений у низинних і передгірних водоймах з мулистим, глинистим, пісчаним дном і слабопроточною або стоячою водою. Має порівняно високе тіло і неповну бічну лінію. Луска велика. Очеревина чорна. У самок на час нересту розвивається довгий яйцеклад. У самців, які під час нересту стають фіалково-червоними з боків, на кінці рила з кожного боку є трикутні або півмісячної форми порожнини, вкриті білими епітеліальними горбками завбільшки з макове зерно.

Rhodeus sericeus amarus Block

Лящ (Abramis brama danubius Paviov), або плоскованя, девер, тріскач, широкованя. Поширений у водоймах низини, віддає перевагу слабопроточним і стоячим водам. У старих річищах, меандрах, озерах тримається невеликими зграйками, спосіб життя більш-менш осілий. На низинних ділянках Ужа, Латориці, Боржавц, Тиси, Дністра, Стрия живе у глибоких ямах і вирах з глинистими стінками і піскуватим дном. Лящ, як білоочка і густера, відрізняється від інших риб високим тілом і дещо асиметричним хвостовим плавцем, у якого нижня лопать довша за верхню. У молоді спина сірувато-біла з сріблястим відтінком, у дорослих риб — темно-сіра, боки золотисто-жовті. У спинному плавці ляща є 9 розгалужених променів, у підхвостовому — 24—29, рот напівниж-ній, малий. Максимальні розміри ляща, виловленого у Дністрі і Тисі за останні ЗО років,— 35—40 см і 3,5— 4,5 нг. Лящ належить до риб з тривалим періодом життя.

Abramis brama danubius Paviov

Білоочка (Abramis sapa sapa Pallas), глазач, девер, клепець, піндра, тріскач, косак. Поширена в низинних водоймах з доброю проточністю, глинистими берегами і дном, порослим водною рослинністю. Часто трапляється в Тисі, Дністрі. Заходить значно вище, ніж лящ, тримається руслової частини з найбільшою течією і значною глибиною. З похолоданням спускається вниз по течії. Білоочка відрізняється від ляща і густери випуклими очима, дуже широким підхвостовим плавцем, в якому не менше 35 розгалужених променів. Рот напівнижній, рило заокруглене, луска більша, ніж у ляща, спина блакитно-сіра, боки і черевце сріблясто-білі. Воі плавці сірувато-білі, ближче до вершини темні. Максимальна довжина — 36 см, маса 1 кг. Належить до групи риб із ов-редньою тривалістю життя.

Abramis sapa sapa Pallas

Синець (Abramis ballerus ballerus L.). Поширений у верхів’ях Дністра, Серету, Пруту. Періодично заходить у водойми Закарпаття по Тисі й Латориці під час нересту.

Abramis ballerus

Густера (Blicca bjoercna bjoercna L.). Поширена тільки в передгірній та рівнинній частинах Дністра, дуже рідко зустрічається в Тисі, Латориці, Боржаві. Густера відрізняється від ляща, на якого дуже схожа, наявністю тільки 8 розгалужених променів у спинному плавці, замість 9, а в підхвостовому — не більше 24. У ляща — 24—29. Забарвлення сріблясте, спинний і хвостовий плавці сірі, парні — грудні і черевні — червонуваті. Максимальна довжина у водоймах Карпат — 25 см, маса — 300 г. Густера належить до групи риб з середньою тривалістю життя.

Blicca bjoercna

Білизна (Aspius aspius aspius L.), або шеришпер, жерех, водик, боінг, балінд. Поширена у низинних слабопрб-точних ділянках річок, з глинистим або піщаним дном, куди припливає у березні—квітні із більш глибоких ділянок Тиси, Дунаю, Пруту, Серету, Дністра. Білизну легко відрізнити від інших риб по нижній щелепі, що видається за верхню. Рот великий, кінцевий, від черевних плавців посередині черева тягнеться кіль, вкритий лускою. Забарвлення спини синювато-сіре, боки блакитно-білі, черево біле. Спинний і хвостовий плавці сірі з блакитним відблиском, інші — світло-сірі з червонуватим відтінком. Самці, які «одяглися» у шлюбний наряд, мають на голові, зябрових кришках і тулубі білуваті горбочки. Максимальна довжина риби, виловленої у Тисі і Дністрі,— 80 см, маса — 10 кг. Живе білизна понад 10 років.

Aspius

Рибець (Vimba vimba carinata Pallas), або фечка, сирть, лежень. Досить часто зустрічається у Дністрі, Пруті, Сереті, у Тисі, Латориці, Ужі, Боржаві — рідше. Рибця від інших риб можна відрізнити за наявністю кіля, який тягнеться від спинного до хвостового плавця. Рот нижній, форми півмісяця, при розкриванні стає чотирикутним. В анальному плавці є 17—22 розгалужених променів. Верхня щелепа разом з ростральною частиною дещо висунута вперед по відношенню до нижньої. Спина блакитно-сіра, черевце сріблясто-біле, спинний і хвостовий плавці червонуваті з чорними кінцями, грудні, черевні і підхвостовий плавці блідо-жовті. Під час нересту спина стає чорною, черево .(посередині), спинний, черевні і підхвостовий плавці — червоними. У самців на голові, зябрових кришках і на краях лусок в шлюбний період з’являються білуваті епітеліальні горбочки. Максимальна довжина — ЗО см, маса — 400 г у Тисі та її притоках, а в Дністрі та Пруті досягає 40 см. Є центральноєвропейсько-балтійським елементом іхтіофауни Карпат. Взагалі рибець — прохідна риба. Статевозрілі особини живуть у гирлах рік, лиманах, звідки пливуть на нерест спочатку в низов’я рік, а пізніше — у верхів’я. Молодь живе в річках до 2—3 років. Належить до риб з середньою тривалістю життя.

vimba carinata Pallas

Чехоня (Pelecus cultratus cultratus L.), або сабля, гарда, косогол. У низинних ділянках Пруту, Серету, Дністра статевозрілі особини зустрічаються від весни до осені, молодь до двох років живе тут цілорічно. Статевозрілі чехоні припливають сюди із ділянок Тиси, розміщених за межами СРСР, а також з Чорного моря у березні. В квітні—травні запливають у верхів’я і нерестують, а у вересні відпливають вниз. У річки Карпат після будівництва гідроспоруд на Тисі, Дунаї і Дністрі чехоня припливає тільки із середніх ділянок, розміщених вище гребель. Чехоня Чехоню неважко впізнати за дуже рівною спиною, відкинутим далеко назад спинним плавцем з 7—8 розгалуженими променями. Рот верхній, бічна лінія під грудним плавцем різко вигинається і далі до хвоста робить ще три менші вигини. Грудні плавці дуже довгі і сягають черевних. Вздовж черева тягнеться голий кіль. Забарвлення спини одноманітне — сірувато-буре, яке на голові набуває синюватого відтінку, боки сріблясто-білі, спинний і хвостовий плавці сіруваті, інші — слабочер-воні. Максимальна довжина — 50 см, маса — 600 г, рідко досягає 70 см і 1,5 кг. Чехоня є понтичним, або сарматським елементом іхтіофауни Карпат. Належить до риб із середньою тривалістю життя.

Pelecus cultratus

Верховодка (Alburnus alburnus alburnus L.), або уклейка, верховодиця, синяк, плотиця, ловганя, уклея. Поширена в низинних та передгірних частинах усіх річок. Живе зграями, тримається відкритих вод, уникає ділянок, зарослих водною рослинністю. Для верховодки характерне довге, досить стиснуте голе тіло з гострим виступом між анальним та черевними плавцями. Черево вкрите дрібною тонкою блискучою лускою, яка легко відпадає. Рот кінцевий. В анальному плавнику — від 14 до 20 розгалужених променів. Максимальна довжина — 12— 15 см. Належить до групи риб з коротким періодом життя.

Alburnus

Бистрянка (Albumoides bipunctatus bipunctatus), або плотиця, сухоребриця, летяк, білявка. Водиться у низинних та передгірних частинах усіх річок Карпат. Надає перевагу мілководним ділянкам з швидкістю течії до 0,6—0,7 м/сек. Живе косяками, в яких буває від кількох рибин до двох-трьох десятків. Бистрянку неважко відрізнити від інших риб за наявністю двійчастої темної смуги, що тягнеться вздовж бічної лінії. Тіло вище, ніж у верховодки. Забарвлення спини темно-оливково-зе-лене, боки зеленувато-сріблясті, черево біле. Максимальна довжина — 12 см. Бистрянка є понто-каспійським елементом у складі іхтіофауни Карпат, представлена номінативним підвидом. Належить до групи риб з коротким періодом життя — до 5 років.

Albumoides bipunctatus

Лин (Tinea tinea tinea L.), або циганська риба, золело. Поширений у низинних водоймах: старих річищах, меандрах, ставках, озерах, меліоративних та інших каналах. Запливає у водойми передгір’їв. Надав перевагу слабопроточним, майже стоячим водоймам, зарослим водною і болотною рослинністю. Веде малорухливий спосіб життя. Великі особини живуть поодинці, дрібні — зграйками на дні водойм серед болотної рослинності, намулу, глини, серед водоростей тощо. Лина легко впізнати за товстим і високим тілом, дрібною лускою. В кутах рота є по одному дуже короткому вусику. Всі плавці заокруглені, очі маленькі, червоні. Спина темно-зелена, боки оливково-зелені із золотистим блиском. У самців зовнішні (другі передні) промені черевних плавців потовщені. Живе до 10 років. Максимальна довжина — 50 см, вага — 2 кг. У ставках переважають особини завбільшки 20—30 см і 1,0-1,2 кг.

Tinea

В’юн (Misgurnus fossilis fossilis L.), або піскар поширений у стоячих слабепроточних зарослих водоймах, багатих ряскою, водоростями. Вода в них часто буріє від загнивання рослинних решток і тому бідна киснем, а влітку нагрівається до 25—28°. Здається, існування риб в цих умовах неможливе, проте в’юн живе і розмножується. Тіло в’юна видовжене, майже циліндричне, грудні плавці починаються зразу ж за зябровими кришками, має 5 пар вусиків, з них 2 пари на верхній губі, 1 — в кутах рота, 2 — на нижній губі. Губи м’які. Вусики нижньої щелепи значно коротші, ніж верхньої. Тіло вкрите дрібною лускою, шкіра багата залозами, що виділяють велику кількість слизу, який захищає рибу від згубної дії мікробів у стоячих водах. Спина бурувата з чорними крапинками, боки і черевце жовті. Вздовж бічної лінії тягнеться темна смуга. Здебільшого зустрічаються особини не більші 20— 24 см і 100—120 г. В’юн є понто-каспійсько-аральським елементом у складі іхтіофауни Карпат, представлений номінативним підвидом. Належить до риб з середньою тривалістю життя, доживає до 10 років.

Misgurnus fossilis

Слиж (Ncmachilus barbatulus barbatulus L.), або голь-ян, слиган. Водиться в усіх водоймах Карпат, проте віддає перевагу передгірним ділянкам річок, швидкість течії яких не перевищує 0,3 м/сек. Живе також у стоячих водоймах з чистою без рослинності водою. Тримається на дні, ховаючись під або між камінням, корінням та за скелястими і глинистими виступами берегів у піску чи намулі. Плаває добре, але веде малорухливий спосіб життя. Якщо його налякати, блискавично відпливає, але вже на відстані 1—2 м знову лягає на дно, звідки незабаром повертається на старе місце.

Ncmachilus barbatulus

Щипівка звичайна (Cobitis taenia taenia L.), або пискавка куслива поширена у водоймах передгір’їв і низини. Постійні місця її перебування — ділянки водойм завглибшки до 1 м з мулистим чи піщаним дном і течією води до 0,5 м/сек. Добре переносить зовсім непроточні, стоячі, порослі болотною і гідрофільною рослинністю води. Зустрічається в тихих затоках і заводях річок, старих річищах, болотах з добре прогрітою літом водою. Щипівка — донна риба: більшу частину доби проводить, зариваючись у намул чи пісок і виставляючи на поверхню тільки голову. Шукає поживу в намулі. Щипівку легко відрізнити від інших риб за видовженим і стиснутим з боків тілом, висувним кістяним шипом, який на кінці роздвоєний і знаходиться з боків голови. Забарвлення світло-жовте, з боків є два ряди темних округлих плям, верхній ряд яких утворює суцільну смужку. Голова вкрита дрібними темними крапинками, черево біле. Плавці жовтуваті, спинний і хвостовий мають темні плями. Біля основи верхньої половини хвостового плавця є овальна чорна цятка. Рот спрямований вниз, оточений трьома парами коротких вусиків. Найбільша довжина не перевищує 13 см.

Cobitis taenia

Щипівка гірська чи передньоазіатська (Cobitis aurata montana Vladykov), або сикавка поширена у водоймах передгір’їв і частково в гірських (у нижній частині). Тримається неглибоких (до 0,5 м) водойм з швидкою (понад 0,5 м/сек.) течією, кам’янистим дном. Тому звичайна та гірська щипівка екологічно ізольовані. На відміну від звичайної щипівки, гірська ховається не в намулі, а під камінням. Веде донний спосіб життя, тримається одних і тих же місць протягом більшої частини року. Від звичайної щипівки відрізняється наявністю великих чотирикутної форми темних плям з боків тіла, шкірястим гребенем позаду спинного плавця, відносно довгими вусиками, з яких одна пара сягає ока, і наявністю темних смужок у вигляді дужок, які часто зливаються між собою. Гірська щипівка дрібніша за звичайну — максимальна довжина її не перевищує 11 см. Переважають особини завдовжки 8—10 см масою до 10 г. Живе до 6 років.

Cobitis aurata montana

Щипівка роднайська (Cobitis aurata radnensis Jaszfalusi) — малодосліджена форма. Зустрічається в Сереті, у верхів’ях Тиси (до Солотвини).

Cobitis aurata radnensis

Чорний силует. Пора суботнього ЖАХУ!

Приблизно у віці 18 років приснився мені надзвичайно емоційний сон. Приснилось, що я прокинувся, а в тіні в кутку кімнати стоїть розпливчата темна фігура і просто спостерігає за мною. І все би нічого, ось тільки відчуття, котрі викликала та фігура були абсолютно унікальними. Такої дикої безнадії я не відчував ніколи ні до ні після того. Це була абсолютна рафінована приреченість. І я прокинувся від власного крику.
Будучи вже тоді критично мислячим я здогадався, що сон якось зв`язаний з розвитком організму і навряд чи унікальний. Бо дуже вже це все нагадувало всякі релігійні байки і забобони. Але на той час перевірити це було неможливо.

Пройшов час, появився Інтернет і я згадав про сон. Спробував пошукати. Почав набирати в Гугл “чорний силует” і Гугл мені тут же пропонує доповнити запит – “увісні”. І виявилось, що купа людей відчувала подібне.
Часто люди описували, що над ними схилилась чорна фігура, чи фігура стоїть неподалік і спостерігає. Були варіанти, що фігура притискає до ліжка, чи стіни і не дає поворухнутись. І у всіх випадках описувалось підвищений емоційний стан страху і безнадії.
Мені стало цікаво, і я спробував покопирсатись в англомовному Інтернеті. Там матеріалів знайшлось ще більше. І описувалось то все як Shadow person – типу Людина пітьми. Існує навіть невелика стаття у Вікіпедії

Ну, досить вас лякати. Опишу причину, як описує її наука.
Вчені ще не пояснили причину, чому ми бачимо сни. В дитячому і підлітковому віці сни допомагають мозку розвиватись, але для чого вони дорослим. На це питання ще немає відповіді.
Тим більше щоб обслуговувати глибокий сон, природі прийшлось виділити групу нейронів, котрі під час сну просто вирубають моторні функції організму. Інакше ми б усі повистрибували з вікон.
В США зафіксований випадок, коли один чоловік з порушення функції цієї частини мозку уві сні задушив свою жінку. Тварини, яким спеціально зруйнували такі нейрони, уві сні рухались ніби під час полювання, чи втікаючи від ворога. Так стало достеменно відомо, що сни тваринам сняться теж.
Явище, неможливості рухатись називається сонний параліч і абсолютно нормальне. Але мозок деколи промахується, і параліч продовжується поза фазою глибокого сну, коли ми починаємо усвідомлювати себе, але ще спимо. Ось тоді наше самозбереження, наш внутрішній сторож і дістає Людину пітьми.
Сторож – частина мозку, котра відповідає за функціонування тіла взагалі штука дуже ляклива. Думаю всі відчували ефект від переїдання наніч. Коли їжа в шлунку заважає нормально працювати внутрішнім органам і заснути стає неможливо. Бо мозок при засипанні різко вискакує в неспання з криком – “Зроби шось!” Або жахливі сни, коли лежачи притискаємо серце.
Ось так і в випадку з паралічем. Відчувши проблему, внутрішній сторож показує нам щось жахливе, щоб заставити мобілізуватись і прокинутись решті мозку та врятувати грішне тіло від демонів. А потім людина прокидається і строчить казки про надприродні сили.
Так що коли вам чи вашим близьким присниться щось подібне, не хвилюйтесь. На жаль, найбільша небезпека для людей, це інші ж люди. Про це знає навіть наш сторож в мозку. Бо якби не знав, то до нас приходив би чорний кінь, чи опоссум, а тут ні, таки чорни й мужик приперся.