Tag: цікаве

Вирезуб (Rutilus frisii frisii Nordmann). Водиться в низов’ї Дністра. У верхів’я запливає рідко на нерест. Вирезуб відрізняється від інших видів і форм пліток коротким і високим тілом, великим хвостовим плавцем, дрібною лускою, якої у бічній лінії від 53 до 68 штук. Забарвлення спини темне із зеленим полиском, боки світло-сріблясті, черево біле. Спинний і хвостовий плавці темні, інші сіруваті. Самці під час нересту вкриваються епітеліальними горбками. Найбільша довжина —70 см, маса — 8 кг. Є понтійським елементом іхтіофауни. Доживає до 10 років.

Головень (Leuciscus cephalus cephalus L.), або клинь, пецан, телень, кленик. Поширений у водоймах передгір’їв, заходить у гірські річки й окремі частини низинних. Віддає перевагу ділянкам з проточною чистою водою. Нагрівання води вище 25° не переносить. Молодь головня тримається в гірських водоймах, але в міру росту спускається нижче по течії. Головнів легко відрізнити від інших видів за широкою клиноподібною головою з нижнім ротом, великою лускою, широким коротким тілом, заокругленим підхвостовим плавцем. Забарвлення спини темно-зелене, з боків жовтувате, черевце сріблясто-біле, плавці оранжеві. Позаду зябрової кришки є по одній досить великій і добре помітній плямі. Луски закінчуються облямівкою із темних цяточок. Найбільші розміри головня звичайного: довжина — 100 см, маса — 10 кг. Проте такі крупні особини зустрічаються рідко. Найчастіше на гачок потрапляють особини завдовжки 10— 20 см, масою 100—150 г. Живе понад 20 років.

Ялець (Leuciscus leuciscus leuciscus L.), або єлець, ялич, клювак, вербляник. Зустрічається у водоймах передгір’їв та низин. Віддає перевагу ділянкам річок завглибшки до 1 м з чистою проточною водою і швидкістю течії до 0,5 м/сек. Вимогливий до гідробіологічного режиму водойм: не переносить забруднень навіть у дорослому віці. За своїм зовнішнім виглядом ялець дуже подібний до молодого головня, але відрізняється від нього більш стиснутим тілом, вужчою головою, малим ротом. У карпатських річках виростає до 20 см і 200 г. Живе 10 років. Старших особин серед популяцій яльців не виявлено.

В’язь (Leuciscus idus idus (L.)), або язь, в’яз, в’язука, язуха. Поширений у низинних водоймах Закарпаття, в Дністрі та його притоках (гирлових частинах Стрию, Лом-ниці, Бистриці), у Пруті, Сереті. Легко відрізняється від інших риб своїм товстим тілом, досить широкою, але короткою головою, малим косим ротом. Дуже схожий на головня, але спинний плавець у в’язя виїмчастий. Забарвлення спини синювато-сіре, майже чорне з металічним блиском, боки вище бічної лінії синювато-білі, нижче — сріблясто-блакитні, черево біле. Спинний і хвостовий плавці сірувато-оранжеві, інші — червоні. Під час нересту на голові і зябрових кришках статевозрілих самців з’являються жовтуваті горбки, забарвлення голови обох статей стає золотистим. Максимальні розміри в’язів, виловлених із карпатських річок за останні ЗО років, не перевищують 45 см і 3,5 кг. В’язь є європейсько-сибірським елементом іхтіофауни Карпат, належить до номінативного підвиду. Живе понад 10 років.

Андруга (Leuciscus soufiia agassizi Valenciennes) Андруга (Leuciscus souffia agassizi Valenciennes), або амброс, андриканя, піндра. Поширена в передгірних і частково гірських ділянках Тиси, Тереблі, Тересви, Шо-пурки, Косівки, Ріки. Зовсім зникла з Ужа та Латори-ці. Вимагає порівняно чистої води зі слабою мінералізацією.

Гольян (Phoxinus phoxinus phoxinus L.), або мересник, терлянка, вільхованя, здерка. Поширений у гірських та передгірних частинах майже всіх рік та в стоячих водоймах з джерельною водою. Виростає до 9 см і 20 г, має дрібну луску. Черево голе. Позаду зябрових кришок з кожного боку є по одній вузькій смужці лусок. Вусиків не має. Плавці, крім хвостового, заокруглені. Забарвлення дуже характерне. На основному золотисто-зеленому фоні є темні плями, які з віком набувають обрисів поперечних смуг. Уздовж спини є темна смуга, черевце біле. Під час нересту мають надзвичайно яскраве забарвлення. У самців кутики рота і груди стають вишнево-червоними, на голові з’являються білі тверді горбочки у вигляді цяток. Гольян є європейсько-сибірським елементом у складі іхтіофауни Карпат, належить до номінативного підвиду.

Красноперка (Scardinius erythrophtkalmus erythroph-thalmus L.), або червоноочка, червоноперка, бочиця. Поширена у низинних водоймах. Віддає перевагу слабо-проточним водоймам, зарослим болотною та гідрофільною рослинністю. Часто зустрічається в Латориці, Бор-жаві, Тисі, в межах Закарпатської шізовшш у магістральних каналах Верка, Чаронда, у Дністрі та його притоках, старицях та прирічкових заплавах.

Амур білий (Ctenopharyngodon idella Valenciennes). Завезений у 1965 році для акліматизації у тепловодних, переважно коропових ставках. Батьківщиною амура білого є низов’я ріки Амур. У теплих водоймах швидко приживається. У каналі Верка (Берегівський район, Закарпатська область) став постійним мешканцем. Тепер канал майже не заростає, бо риба з’їдає водну рослинність. Білий амур відрізняється від інших риб широким лобом, кінцевим ротом, що має вигляд півмісяця. Забарвлення спини зеленувато- або жовтувато-сіре, боки темно-золотисті, по краях бічних лусок помітна темна облямівка. Черево світло-золотисте. Спинний і хвостовий плавці темні, інші — світлі. Зіниця ока золотиста. На батьківщині досягає 120 см у довжину і 32 кг маси. Білий амур є маньчжурським елементом у складі іхтіофауни Карпат. Належить до риб з тривалим періодом життя. Швидко росте, статевозрілим стає на сьомому році, тобто коли досягне 65—70 см і 3,5—4,5 кг.

Вівсянка (Leucaspius delineatus delineatus Heckel), або плавунка, верхівка. Поширена у Дністрі (від низов’їв до Самбора) та його карпатських притоках — Стриї, Лом-ниці, Бистриці (переважно в гирлових частинах). Вівсянка помітно відрізняється від інших близьких до неї риб неповною бічною лінією, яка починається біля зябрових кришок і закінчується на рівні грудних плавців. Тіло вкрите великими лусками, що слабо тримаються. Підхвостовий плавець починається під спинним і ширший за нього. Рот верхній. Забарвлення спини зеленувате, боки сріблясті з металічним відблиском, плавці безбарвні. Під час нересту на голові самців з’являються білі епітеліальні горбочки, у самок перед підхвостовим плавцем та навколо анального отвору — горбисте потовщення. Найбільша довжина — 8 см.

Підуст (Chondrostoma nasus nasus L.), або ножикованя, подуства, мантянка, яловник, іглиця, скобляр. Поширений у всіх низинних і передгірних водоймах, у гірські запливає під час нересту. Віддає перевагу ділянкам річок з повільною течією. Порівняно велика риба й численна, що зумовлене деякими біологічними особливостями (ранній нерест, стійкість до забруднення води, всеїдність тощо). Підуста неважко пізнати за такими ознаками: рот нижній у вигляді поперечної щілини, нижня щелепа вкрита роговим чохлом. Очеревина сильно пігментована, чорна. Забарвлення спини темне, з боків — світле. Спинний та хвостовий плавці сірі або чорнуваті, інші — червонуваті. У самців під час нересту на голові з’являються тверді світлі епітеліальні горбочки. Максимальні розміри риби в карпатських річках — 35—40 см і 2,5—3 кг. Характеризується середньою тривалістю життя

Гірчак (Rhodeus sericeus amarus Block), або падиця, плоскованя, гіркованя. Поширений у низинних і передгірних водоймах з мулистим, глинистим, пісчаним дном і слабопроточною або стоячою водою. Має порівняно високе тіло і неповну бічну лінію. Луска велика. Очеревина чорна. У самок на час нересту розвивається довгий яйцеклад. У самців, які під час нересту стають фіалково-червоними з боків, на кінці рила з кожного боку є трикутні або півмісячної форми порожнини, вкриті білими епітеліальними горбками завбільшки з макове зерно.

Лящ (Abramis brama danubius Paviov), або плоскованя, девер, тріскач, широкованя. Поширений у водоймах низини, віддає перевагу слабопроточним і стоячим водам. У старих річищах, меандрах, озерах тримається невеликими зграйками, спосіб життя більш-менш осілий. На низинних ділянках Ужа, Латориці, Боржавц, Тиси, Дністра, Стрия живе у глибоких ямах і вирах з глинистими стінками і піскуватим дном. Лящ, як білоочка і густера, відрізняється від інших риб високим тілом і дещо асиметричним хвостовим плавцем, у якого нижня лопать довша за верхню. У молоді спина сірувато-біла з сріблястим відтінком, у дорослих риб — темно-сіра, боки золотисто-жовті. У спинному плавці ляща є 9 розгалужених променів, у підхвостовому — 24—29, рот напівниж-ній, малий. Максимальні розміри ляща, виловленого у Дністрі і Тисі за останні ЗО років,— 35—40 см і 3,5— 4,5 нг. Лящ належить до риб з тривалим періодом життя.

Білоочка (Abramis sapa sapa Pallas), глазач, девер, клепець, піндра, тріскач, косак. Поширена в низинних водоймах з доброю проточністю, глинистими берегами і дном, порослим водною рослинністю. Часто трапляється в Тисі, Дністрі. Заходить значно вище, ніж лящ, тримається руслової частини з найбільшою течією і значною глибиною. З похолоданням спускається вниз по течії. Білоочка відрізняється від ляща і густери випуклими очима, дуже широким підхвостовим плавцем, в якому не менше 35 розгалужених променів. Рот напівнижній, рило заокруглене, луска більша, ніж у ляща, спина блакитно-сіра, боки і черевце сріблясто-білі. Воі плавці сірувато-білі, ближче до вершини темні. Максимальна довжина — 36 см, маса 1 кг. Належить до групи риб із ов-редньою тривалістю життя.

Синець (Abramis ballerus ballerus L.). Поширений у верхів’ях Дністра, Серету, Пруту. Періодично заходить у водойми Закарпаття по Тисі й Латориці під час нересту.

Густера (Blicca bjoercna bjoercna L.). Поширена тільки в передгірній та рівнинній частинах Дністра, дуже рідко зустрічається в Тисі, Латориці, Боржаві. Густера відрізняється від ляща, на якого дуже схожа, наявністю тільки 8 розгалужених променів у спинному плавці, замість 9, а в підхвостовому — не більше 24. У ляща — 24—29. Забарвлення сріблясте, спинний і хвостовий плавці сірі, парні — грудні і черевні — червонуваті. Максимальна довжина у водоймах Карпат — 25 см, маса — 300 г. Густера належить до групи риб з середньою тривалістю життя.

Білизна (Aspius aspius aspius L.), або шеришпер, жерех, водик, боінг, балінд. Поширена у низинних слабопрб-точних ділянках річок, з глинистим або піщаним дном, куди припливає у березні—квітні із більш глибоких ділянок Тиси, Дунаю, Пруту, Серету, Дністра. Білизну легко відрізнити від інших риб по нижній щелепі, що видається за верхню. Рот великий, кінцевий, від черевних плавців посередині черева тягнеться кіль, вкритий лускою. Забарвлення спини синювато-сіре, боки блакитно-білі, черево біле. Спинний і хвостовий плавці сірі з блакитним відблиском, інші — світло-сірі з червонуватим відтінком. Самці, які «одяглися» у шлюбний наряд, мають на голові, зябрових кришках і тулубі білуваті горбочки. Максимальна довжина риби, виловленої у Тисі і Дністрі,— 80 см, маса — 10 кг. Живе білизна понад 10 років.

Рибець (Vimba vimba carinata Pallas), або фечка, сирть, лежень. Досить часто зустрічається у Дністрі, Пруті, Сереті, у Тисі, Латориці, Ужі, Боржаві — рідше. Рибця від інших риб можна відрізнити за наявністю кіля, який тягнеться від спинного до хвостового плавця. Рот нижній, форми півмісяця, при розкриванні стає чотирикутним. В анальному плавці є 17—22 розгалужених променів. Верхня щелепа разом з ростральною частиною дещо висунута вперед по відношенню до нижньої. Спина блакитно-сіра, черевце сріблясто-біле, спинний і хвостовий плавці червонуваті з чорними кінцями, грудні, черевні і підхвостовий плавці блідо-жовті. Під час нересту спина стає чорною, черево .(посередині), спинний, черевні і підхвостовий плавці — червоними. У самців на голові, зябрових кришках і на краях лусок в шлюбний період з’являються білуваті епітеліальні горбочки. Максимальна довжина — ЗО см, маса — 400 г у Тисі та її притоках, а в Дністрі та Пруті досягає 40 см. Є центральноєвропейсько-балтійським елементом іхтіофауни Карпат. Взагалі рибець — прохідна риба. Статевозрілі особини живуть у гирлах рік, лиманах, звідки пливуть на нерест спочатку в низов’я рік, а пізніше — у верхів’я. Молодь живе в річках до 2—3 років. Належить до риб з середньою тривалістю життя.

Чехоня (Pelecus cultratus cultratus L.), або сабля, гарда, косогол. У низинних ділянках Пруту, Серету, Дністра статевозрілі особини зустрічаються від весни до осені, молодь до двох років живе тут цілорічно. Статевозрілі чехоні припливають сюди із ділянок Тиси, розміщених за межами СРСР, а також з Чорного моря у березні. В квітні—травні запливають у верхів’я і нерестують, а у вересні відпливають вниз. У річки Карпат після будівництва гідроспоруд на Тисі, Дунаї і Дністрі чехоня припливає тільки із середніх ділянок, розміщених вище гребель. Чехоня Чехоню неважко впізнати за дуже рівною спиною, відкинутим далеко назад спинним плавцем з 7—8 розгалуженими променями. Рот верхній, бічна лінія під грудним плавцем різко вигинається і далі до хвоста робить ще три менші вигини. Грудні плавці дуже довгі і сягають черевних. Вздовж черева тягнеться голий кіль. Забарвлення спини одноманітне — сірувато-буре, яке на голові набуває синюватого відтінку, боки сріблясто-білі, спинний і хвостовий плавці сіруваті, інші — слабочер-воні. Максимальна довжина — 50 см, маса — 600 г, рідко досягає 70 см і 1,5 кг. Чехоня є понтичним, або сарматським елементом іхтіофауни Карпат. Належить до риб із середньою тривалістю життя.

Верховодка (Alburnus alburnus alburnus L.), або уклейка, верховодиця, синяк, плотиця, ловганя, уклея. Поширена в низинних та передгірних частинах усіх річок. Живе зграями, тримається відкритих вод, уникає ділянок, зарослих водною рослинністю. Для верховодки характерне довге, досить стиснуте голе тіло з гострим виступом між анальним та черевними плавцями. Черево вкрите дрібною тонкою блискучою лускою, яка легко відпадає. Рот кінцевий. В анальному плавнику — від 14 до 20 розгалужених променів. Максимальна довжина — 12— 15 см. Належить до групи риб з коротким періодом життя.

Бистрянка (Albumoides bipunctatus bipunctatus), або плотиця, сухоребриця, летяк, білявка. Водиться у низинних та передгірних частинах усіх річок Карпат. Надає перевагу мілководним ділянкам з швидкістю течії до 0,6—0,7 м/сек. Живе косяками, в яких буває від кількох рибин до двох-трьох десятків. Бистрянку неважко відрізнити від інших риб за наявністю двійчастої темної смуги, що тягнеться вздовж бічної лінії. Тіло вище, ніж у верховодки. Забарвлення спини темно-оливково-зе-лене, боки зеленувато-сріблясті, черево біле. Максимальна довжина — 12 см. Бистрянка є понто-каспійським елементом у складі іхтіофауни Карпат, представлена номінативним підвидом. Належить до групи риб з коротким періодом життя — до 5 років.

Лин (Tinea tinea tinea L.), або циганська риба, золело. Поширений у низинних водоймах: старих річищах, меандрах, ставках, озерах, меліоративних та інших каналах. Запливає у водойми передгір’їв. Надав перевагу слабопроточним, майже стоячим водоймам, зарослим водною і болотною рослинністю. Веде малорухливий спосіб життя. Великі особини живуть поодинці, дрібні — зграйками на дні водойм серед болотної рослинності, намулу, глини, серед водоростей тощо. Лина легко впізнати за товстим і високим тілом, дрібною лускою. В кутах рота є по одному дуже короткому вусику. Всі плавці заокруглені, очі маленькі, червоні. Спина темно-зелена, боки оливково-зелені із золотистим блиском. У самців зовнішні (другі передні) промені черевних плавців потовщені. Живе до 10 років. Максимальна довжина — 50 см, вага — 2 кг. У ставках переважають особини завбільшки 20—30 см і 1,0-1,2 кг.

В’юн (Misgurnus fossilis fossilis L.), або піскар поширений у стоячих слабепроточних зарослих водоймах, багатих ряскою, водоростями. Вода в них часто буріє від загнивання рослинних решток і тому бідна киснем, а влітку нагрівається до 25—28°. Здається, існування риб в цих умовах неможливе, проте в’юн живе і розмножується. Тіло в’юна видовжене, майже циліндричне, грудні плавці починаються зразу ж за зябровими кришками, має 5 пар вусиків, з них 2 пари на верхній губі, 1 — в кутах рота, 2 — на нижній губі. Губи м’які. Вусики нижньої щелепи значно коротші, ніж верхньої. Тіло вкрите дрібною лускою, шкіра багата залозами, що виділяють велику кількість слизу, який захищає рибу від згубної дії мікробів у стоячих водах. Спина бурувата з чорними крапинками, боки і черевце жовті. Вздовж бічної лінії тягнеться темна смуга. Здебільшого зустрічаються особини не більші 20— 24 см і 100—120 г. В’юн є понто-каспійсько-аральським елементом у складі іхтіофауни Карпат, представлений номінативним підвидом. Належить до риб з середньою тривалістю життя, доживає до 10 років.

Слиж (Ncmachilus barbatulus barbatulus L.), або голь-ян, слиган. Водиться в усіх водоймах Карпат, проте віддає перевагу передгірним ділянкам річок, швидкість течії яких не перевищує 0,3 м/сек. Живе також у стоячих водоймах з чистою без рослинності водою. Тримається на дні, ховаючись під або між камінням, корінням та за скелястими і глинистими виступами берегів у піску чи намулі. Плаває добре, але веде малорухливий спосіб життя. Якщо його налякати, блискавично відпливає, але вже на відстані 1—2 м знову лягає на дно, звідки незабаром повертається на старе місце.

Щипівка звичайна (Cobitis taenia taenia L.), або пискавка куслива поширена у водоймах передгір’їв і низини. Постійні місця її перебування — ділянки водойм завглибшки до 1 м з мулистим чи піщаним дном і течією води до 0,5 м/сек. Добре переносить зовсім непроточні, стоячі, порослі болотною і гідрофільною рослинністю води. Зустрічається в тихих затоках і заводях річок, старих річищах, болотах з добре прогрітою літом водою. Щипівка — донна риба: більшу частину доби проводить, зариваючись у намул чи пісок і виставляючи на поверхню тільки голову. Шукає поживу в намулі. Щипівку легко відрізнити від інших риб за видовженим і стиснутим з боків тілом, висувним кістяним шипом, який на кінці роздвоєний і знаходиться з боків голови. Забарвлення світло-жовте, з боків є два ряди темних округлих плям, верхній ряд яких утворює суцільну смужку. Голова вкрита дрібними темними крапинками, черево біле. Плавці жовтуваті, спинний і хвостовий мають темні плями. Біля основи верхньої половини хвостового плавця є овальна чорна цятка. Рот спрямований вниз, оточений трьома парами коротких вусиків. Найбільша довжина не перевищує 13 см.

Щипівка гірська чи передньоазіатська (Cobitis aurata montana Vladykov), або сикавка поширена у водоймах передгір’їв і частково в гірських (у нижній частині). Тримається неглибоких (до 0,5 м) водойм з швидкою (понад 0,5 м/сек.) течією, кам’янистим дном. Тому звичайна та гірська щипівка екологічно ізольовані. На відміну від звичайної щипівки, гірська ховається не в намулі, а під камінням. Веде донний спосіб життя, тримається одних і тих же місць протягом більшої частини року. Від звичайної щипівки відрізняється наявністю великих чотирикутної форми темних плям з боків тіла, шкірястим гребенем позаду спинного плавця, відносно довгими вусиками, з яких одна пара сягає ока, і наявністю темних смужок у вигляді дужок, які часто зливаються між собою. Гірська щипівка дрібніша за звичайну — максимальна довжина її не перевищує 11 см. Переважають особини завдовжки 8—10 см масою до 10 г. Живе до 6 років.

Щипівка роднайська (Cobitis aurata radnensis Jaszfalusi) — малодосліджена форма. Зустрічається в Сереті, у верхів’ях Тиси (до Солотвини).